З уст живих

Розділ 21: ДНК

Зрозумівши, що краще не робити більше неприємностей, я змирилася, що мушу бути в цьому будинку, поки мені не скажуть, що робити.
Даїра потягла за вухо Домініка у бібліотеку.
Шені і Асі пішли збиратися, а Марей і Іларіон пішли  за своєю формою, і речми.
Отже, ми вирішили, що їдемо з міста о 9, але робочий день поченається о 7, тому нашим главам  прийдеться валити у дім правительства, чи куди вони там ідуть.
Я пішла у кухню, щоб сісти на стільчик і підсумувати все, і вся.
Так, що ми знаємо: Даїра душа імторталіса життя, отже у неї тіла не мало б бути, бо воно мертве...? Так чому вона не просто матеріальна? Вона має тіло..
Але...
- Грати будеш?- поставив пачку карт на стіл Тео, сівши напроти мене.
- Давай...- відповіла я.
Син води  почав тосувати карти. Я подивилася на нього.
Прекрасні американські риси обличчя... трохи виднілися скули.. сині очі уважно дивилися на карти, які він перемішував.
Він аніскілечки не змінився з нашої першої зустрічі. Тільки зараз худі не носив.
- Тео, що тобі розказала про себе Даїра тоді?- спитала я його, підперши голову рукою.
- Ну, не багато стільки, скільки й тобі, те що вона душа і. т. д.
- А про тіло?
- Ну, про лікарства, ти ж сама чула.
- Але я не думаю, що якась проста речовина могла б створити шкіру, кістки і такий реальний фізичний вигляд.
- І що ти хочеш цим сказати? Що вона вселилася у тіло якоїсь людини і керує ним?- підняв очі блондин, подивившись на мене.
- А  її слова, що люди маріонетки?
- Мітсукі, це було переносне значення- що ними легко керувати.- зітхнув син води, розкладаючи карти.
- А якщо ті ліки просто зв'язують її душу  і то тіло, вона ж сказала, що вони ПІДТРИМУЮТЬ її вигляд.
- О боги, я тепер ще більше зрозумів чому тебе вибрала Даїра.- закрив очі рукою Тео.
- А якщо ті ліки підтримують тіло, щоб воно виглядало молодим, бо все ж таки сама Даїра безсмертна... або воно розкладає...Ай!
- Не лізь. Туди. Куди краще не лізти.- дав мені щигля син води.
- А якщо ти знаєш правду і не хочеш, щоб я її знала, бо гра продовжується!?-потерла я місце удару.
- "А якщо...а якщо". Гра скінчилась, відколи Даїра вирішила розказати тобі про себе.- відповів син води.
Почулися удари об вхідні двері.. Або хтось стукав, або біловолоса вбивала Домініка.
Ми з Тео перезирнулися і відправилися у зал.
Все ж таки, замків у двох містах не було. Всі люди довіряли одне одному.
- Добро вашій хаті!- почувся чоловічий голос.
- Пан Дяченко!?!- викрикнула я.
Повноватий чоловік у чорному піджаку, брюках із валізкою в руках зайшов у дім і зустрівся з нами поглядом.
Його лице налилося хлопчачого здивування. Ніби в його голові стався збій системи.
- А....
- Данієль, я їй розказала вже.- вийшла Даїра з бібліотеки.
- Фух..- зітхнув гість.
- Чому ти ще не витяг ДНК?- спитала білокоса, розминаючи руки.
- Та просто є проблемка... Хе Хе...я не зміг. Хотів прийти пошвидше, але через ці  габарити застряг у маршрутці.-  потер потилицю чоловік.
- Коло мене лиш одні ідіоти. - зітхнула вона і пішла у конференц зал.- Ідем.
Чоловік роззувся  і пішов за нею, не сказавши нам нічого.
- І він теж?- повернулася я до Тео.-  І ти теж знав про нього?
- Здогадувався,  що його могла підіслати Даїра, але я не знав, що це той Данієль. І про ДНК теж.
Ми шоковані повернулись і пішли у кімнату, де сиділи ті двоє.
Даїра стояла напроти Данієля, який сів за стіл і витягнув ліву руку, оголивши зап'ястя. Дівчина взяла резинку і зав'язала волосся у  низький хвостик.
- Розумієш складність у тому, що я всував ДНК, коли був самим собою і тоді, коли я вів всі потрібні речовини для збільшення розмірів типу ліпідів... - розказував про що його турбує Данієль але його перебила білявка.
- Коротше, воно під складками жиру?- перевела погляд із зап'ястя на чоловіка дівчина.
- Агась..- кивнув Данієль-Дяченко
- Капець..- потерла голову біловолоса.
Вона повернулася на кухню і прийшла із великою аптечкою.
- А можна спитати, як ви це робите?- сіла я поряд біля Даїри.
- Ти знаєш, що у кожній нашій клітині є ДНК?- подивилася вона на мене.
- Ну та...
- Але найкращий переносник, який не псується і не розкладається- волосся. У кожній твої волосині є твоє ДНК, ось і подумай.- взяла дизинфікувати  пінцет і скальпель дівчина.
- Тобто, ви запихаєте ДНК чужої людини і набуваєте її вигляду...?!- зрозуміла я, згадавши той випадок у бібліотеці Мудрого.
- Під шкіру запихаємо. Найкраще у зап'ястя або шию.- відповів Дяченко.
- Але ж Даїр, ти ж не маєш тіла..- подивилася я на дівчину.
Дівчина зупинилася. Через секунду вона продовжила робити свою справу...
- Дивлячись, якого я тіла немаю.- тихо відповіла вона і зробила маленький розріз на грубому волохатому зап'ясті Дяченка.
Крові не було. Рана не була червона, ніби зверху лиш була штучна шкіра і жир без капілярів.
- То ви всуваєте ДНК і все?- спитав Тео спостерігаючи, як Даїра розширювала поріз.
- Ну, і приймаємо органічні, і неорганічні речовини, яких нам не вистачає,  щоб наше тіло поміняло не просто колір очей і волосся, а й риси, габарити або навіть ріст.
- Але це дуже складний процес, так трансформуватись можуть не кожні. І цей процес забирає купу енергії, і якщо ти зловживаєш цим,  ти можеш навіть перебувати свій каріотип.-  відповіла Даїра.
- Тобто ми можемо втратити свій вигляд і навіть душу.-  попробував спростити слова дівчини  Данієль
- Тобто?- перепитала я.
- Померти  мутантом.- сказала Даїра.
- А Лякливиця? Боги ж не мають тіла...
- Вони зчитують ДНК іншої особи і просто...роблять оболонку навколо себе. Ніби вдівають правдоподібну маску.
- Тсссс....-прошипів персик, скривившись.
- Ооо, твоя шкіра пішла, ща витягнем. Казала ж я, щоб вибирав когось дрища, як ти. "Нє-нє Дяченко - топ, інші професори - фє". Ось і маєш.
- Признаю свою помилку!- скривився хлопець.
Даїра взяла пінцет і витягла тоненьке чорне волосся, яке належало справжньому історику.
- Поклоняйся мені.- відповіла Даїра і поставила інструменти у коробку із ДНК.
Враз шкіра з професора почала злізати і осипатися.
- О волхви, якщо б я мала шлунок і їжу в ньому, давно б мене вивернуло.- дивилася Даїра, як куски сала спадали з чоловіка.
Мене почало нудити.
- О, худаємо? - зайшов до нас Домінік із пустою кружкою від чаю.
- Не те що ти.- відгризнулась білокоса.
- І хто це у нас?- відірвав кусок шкіри від лиця Дяченка брюнет.
- О боги, я колись тебе вб'ю! - закричав Данієль схопившись за лице, видно це було не дуже приємно.
- Данієль?! Ух ти шо. "Вот это поворот". І якого ще ти мужика спотворила?- подивився на біловолосу син смерті.
Даїра зарядила йому  ногою  у живіт.
- Ну точно не тебе, бо над  цим постаралися твої батьки.
- А Домінік був втягнутий у твій план? - раптово спитала я.
- Тільки привезти  вас. Я сказала йому все робити на свій  власний розсуд.- подивилася вона на мене після удару з ноги.
- Ясненько...
Тобто все, що він робив і говорив було по його волі.
- А як він тоді помилився? Якщо ти сказала привести суто нас?
- Помилився?- подивилася вона на сина смерті, який одною рукою схопився за живіт, а другою тримав кружку, щоб вона не розбилася.
- Була.. одна дівчинка... УЗД показало, що її серце має 8 камер, не так як у смертних -4.  Тобто....є безсмертна кров. І ще її душа була... яскраво виражена. І ось я подумав, що вона іморталіс, і все розказав їй.- прохрипів хлопець.
- Без мого дозволу або групи провідників?!
- Ага...
- З мене досить... -  схопилась за голову дівчина.- і чому ти її не привіз?
- Ну, бо по-перше, його в психушку кинули.- сказала я.
- А по-друге, у неї не було світлої і темно енергії, тобто вона не поділялася на раси. У неї не було рун, а ти знаєш, що якщо яскрава душа,  то вона відкрита.
- А рун не було, значить іде нестиковочка, ясно, треба все одно вести у базу і слідкувати за нею. Але цим займемося пізніше.- взяла вона інструменти і понесла у ванну, щоб обробити після використання.
- Я краще піду до смітника...- сказав облізлий Дяченко і пішов у кухню.
- Йопересете.... добре, що я не можу так.- сказав Домінік, проводжаючи поглядом хлопця.
- Пхах  великий генерал ла Морт не може перетворюватись в іншу людину?- насміхаючись сказала я.
- І слава богам.- відповів Домінік.-  це великий ризик втратити свій облік, а я занадто красивий, щоб втратити своє лице.
- Нарцис грьобаний.
- Ете, Нарцис Прекрасний.
- Пхаха Софія Прекрасна. Все ти тепер ти у мене не педофіл, не алкаш, а Софія Прекрасна.- засміялась я.
- Я не зрозумів жарт...- сказав Домінік.
Тео теж почав сміятись.
- С-слухай, а ти з тваринами можеш спілкуватися?- через сміх сказала я.
- Нє....
- А жаль...- ржав Тео.
- До Домініка приходять принцеси і допомагають йому вийти із ситуації.- сказала я.
- Домінік: О ні, я загубив шкарпеток.*зявляється Попелюшка* П: згадай де ти був о 12 ночі.- із задишкою сказав Тео, бо ржав.
- Пхахахахпхп Домінік: Я не пам'ятаю, бо був у хлам.
- П: тоді чекай поки прийде принц і принесе твою шкарпетку.
- Пхахахахахп історія, як Домінік став не тої орієнтації
- Нєнєнєнє, і тут з'являється Даїра в штанах із накладними вусами, із шкарпетком в руках, і каже: це 42 розмір і він твій!-закрив лице рукою Тео сміючись.
- Пхаєпхпхах
- А нічого, що у мене 43, і шкарпетки, взагалі-то, продаються суто не одного розміру?- дивився на нас, як на придурків, Домінік.
- Нічо! Пхахахах
- Оооо Домінік, заспівай пісеньку!
- Чо...?
-  Дівчиною із села , колись я була..
- Ненене Відпусти! І забудь! Горілка має суть!
- Пхахахахахпхп
- Що тут коється?- зайшла Даїра, витираючи руки об рушник.
Ми валялися на столі і розривали собі животи, а Домінік стояв у халаті і дивився на нас, ніби ніколи сміху не бачив.
- Даїр, буль ласка заспокой їх...-повільно подивився на неї Домінік, ніби відходив від побаченого.
- Ооооо: бухаюча ніііііч!!! Міцний самогоооооон!! Тут чари  і діч! Пияцтво і січ!  Вина вагоннн!!!- почав співати Тео Аладіна.
- Пхахахахпхпх
- Я не в'їжджаю все одно.. вони почали щось говорити про Софію Прекрасну і почали співати пісні. А ще мене називають алкоголіком.-жалівся син смерті.
- Мультики треба було дивитися сонце .- сказала біловолоса і пішла на кухню.
- Ну постривай! Я не зрозумів! Мультики - це моя стихія!-сказав Домінік, усміхнувшись і подивившись в сторону арки, яка вела на кухню.
З кухні почувся дзвінкий дівчачий сміх.
- Я не зрозуміла жарт...- подивилася я на брюнета.
- Я ваші не зрозумів, а ви наші. Просто є одна історія, яка зв'язана з "Ну постривай"..
-  У вас жартики за 300.- сказав Данієль, вийшовши з кухні,  бо цілий час був там і чув наші тупі жарти.
Тепер, це був молодий юнак із персиковим волоссям і небесними очима. Тонкий ніс, тигрині очі... розпатланий андеркат... ідеально.
Але він зміг забрати лишню шкіру тільки з лиця і рук, а пузо...ні. Він виглядав, як колобок у якого стирчить худенькі ручки і ніжки. Красивий колобок.
- Пхахахаахахп.- засміялася я, побачивши його.
- Це не смішно. Я йду переодіватися і змивати, і відривати лишню вагу.- почалапав хлопець до виходу із конференц залу.
Ми  сміялися поки сльози не потекли.
- Вухххх..... я більше, хах, не можу.- "витер сльозу" Тео.
- Взаїмно... То ви зараз підете у дім правительства?- подивилася я на сина смерті.
- А? Та.
- Ми з вами правда?
- Я і Данієль будемо з вами. Генерали мають пройтися по площі із загонами і "богинею" до виходу, а ми підемо перед ними. Звісно, можна було б із шкільною поїздкою, але Дяченко поплив, та й у мене зовсім немає сили, щоб бути Катрін.
- До речі, а чому ти не могла б бути самою собою?- спитала я.
-  Тому що  ви б мене почали розпитувати, і  для того, щоб мене не впізнали генерали при зустрічі. Я ж їм не казала.- відповіла Даїра.
- Але ти казала, що їдеш у шкільну поїздку
- Ірині і вам. Тай я і не збрехала.- усміхнулась біловолоса.- Я ніколи не обманюю, тільки можу промовчати або казати загадками правду.
- І ти допомагала речі у автобус заносити і документи... що ти насправді робила?- спитала я.
-   Взагалі-то так і було. І я робила це під лицем Катрін. Документи були справжніми як і учнівські. А іще я заплатила за вас і легально внесла вас у список учнів, які їдуть в поїздку. Тому, коли вас порахували, все співпало. Та й щоб до нелегальної халявної поїздки  не дійшло.
- Але призвіще того хлопчика...
- Іллі? Він єдиний, хто їхав сам, тому я зрозуміла, що ви виберете саме його.
- А учнівські?
- Якщо б я їх зробила, ти б щось запідозрила, тому я дала все в руки Тео, щоб він зміг залагодити ситуацію. І "все в руки" - це телефон із даними як зареєстрований Святополк у Bamet.
- І це все ти робила, щоб ми просто поїхали у Софію Київську?
- Агась. І щоб ти поговорила з Ярославом Мудрим. Я все робила для того, щоб він тобі відповів на питання хто я така, звідки і як я зможу повернутись назад або знайти саму себе.
- Що?
- Пончо.- відрубала дівчина.- Домінік давай вдівайся у форму і знайди тих двох, вони щось застрягли із переодіванням.... можливо знайшли твою заначку..- перевела вона тему.
- Я скоро.- шуганув із залу брюнет.
Видно, та заначка не була простою пачкою чипсів.
- І ви теж будьте на поготові, ми пройдемося містом Мороку і подивимося парад.- сказала вона і вийшла із залу.
- Думаю, щодо тіла вона знає відповідь... тільки не хоче казати всю правду, бо говорить загадками.- сказала я, подивившись на Тео, після того як біловолоса пішла.
- О боги...Вона цілий час каже, що у неї органів немає!
Видно, Тео надоїли мої теорії.
- А якщо вона має тільки шкіру, деякі органи і скелет? Для того, щоб бути більш матеріальною?
- О боги, знову ти свою пластинку поставила! Хочеш сказати, що вона, як привиди у фільмах, вселяється у тіла людей, щоб бути реальною і її могли б бачити?!
- Ти краще сказав про те, що я думала. Але я от думаю, їй ж три тисячі років...
- Шерлок 24/7!!- вдарився головою об стіл Тео.
- Тому і Мудрий вибрав мене, а не тебе.- усміхнулася я.