З уст живих

Розділ 17: Мені недовго залишилося

Я стояла у центрі пустої темної кімнати. І таке враження, що я чула, як щось мале перебирало своїми ніжками... ні це не була дитина... це були тисячі мурах... вони вилязали із кутів кімнати і наповнювали її, як вода.
"Мітсукі.... а ти боїшся смерті?"
Почувся знайомий жіночий голос і після цих слів тихий сміх.
"Ні.. я не боюсь її."-відповіла я.
" Точно?"- перепитала жінка.
"Так. Я не боюсь смерті. Не боюсь!!"-закричала я.
Картина перемінилася і я стояла на краю киплячого вулкану. Жар і світло били мені в очі... але мені не було страшно.. лава манила мене до себе.. я хотіла пірнути в неї, як у басейн...
"Мітсукі, а ти боїшся мене?"-спитав чоловічий голос.
" Я не боюсь прекрасного...."- відповіла я.
Пейзаж знову змінився, і я побачила людей, які тікають від вогню.. як вони прекрасно палають у ньому.. прекрасний душороздираючий крик дітей.. плач матерів... страх і смерть... вогонь ...
"Мітсукі... а ти боїшся згоріти?"

Я відкрила очі.
Мені здається я або псих, або грьобаний маніяк-вбивця... хоча це одне й те саме.
Глубоко вдихнувши повітря, я сіла на ліжко.
Зі мною щось почалось відбуватись, тому що я боялась кошмарів, а тут мені він здався досить прекрасним.
Після того, як Шендєн відкрила портали у місто Мороку, я заснула на руках у блондина від перевтоми, чи то від переходу між світами.
Але мене не перенесли у лікарню... тоді де я була?
Я подивилася навкруги, а особливо на того, хто тримав мене за руку.
Це був Тео.
Він так мило спав біля мене.... підклав під голову свою ліву руку, а іншою тримав мою...
Я чула його мирне сопіння і його теплоту...
На моєму лиці з'явилась усмішка...Я зрозуміла, що любила його... я признала це...
Ми були у дерев'яній  кімнаті, яка складалась з мого ліжка, двох тумбочок, крісла біля мене і кімнатної пальми у куті напроти дверей . Вікон не було.  Справа від мене горіла настільна лампа... теплим спокійним світлом, яка робила приміщення комфортним і безпечним...
Потім, я почула тихі нотки роялю.... видно або сусід любив у ночі/ з ранку бісити своєю грою, або ми були у великому особняку із роялем... Скоріше за все, це було так, тому  що стиль музики мені здався знайомим.. епічна мелодія... легкий перехід у ліричну...
Потім я роздивилася себе. Мої передпліччя були забинтовані і пекли. Ніби якась отрута хотіла проникнути моїм тілом, але щось зупиняло її, тому вона відігрувалась нескінченним болем. Так само як і на шиї, укус.
Мої руки були одягнуті у білі рукавички.
Я позівнула...і знову лягла у ліжко.
Осмисливши все, що вчора сталось я розуміла, що це не останній раз, коли моє життя буде під загрозою.
Я доторкнулась до шиї.
До речі...у мене ж пошкоджена руна.. так чому я тоді розуміла всіх? Тобто, чому мови перекладалися?
Можливо через те, що ті хто був біля мене мали руни, і тому я все одно була в їхньому діапазоні, тільки вже у ролі простої людини... або ми всі говорили на старослов'янській навіть не замічаючи цього. Або я тупа, або я Шерлок Холмс.
Потім я відчула нудоту.... і ніби щось почало давити на мене...
О тааа, моє тіло згадало, що не має бути все так гладко...Я подивилася на тумбочку з лампою, на якій щось стояло. Це був блокнот і ручка.
Взявши одною рукою його, я подивилася на те, що було на його відкритій сторінці.
Там синьою ручкою була намальована я і Тео, як ми мирно спали. Малюнок був настільки реалістичним, що я подумала, що у художника не було фотоапарата, щоб сфотографувати нас, тому він і  намалював  на підручному матеріалі.
Але чомусь, моє волосся біля коріння, було замальоване, ніби насправді у мене є амбре.
Музика стала ще тихшою і зникла. Через деякий час я почула кроки до нашої кімнати і швидко поставила блокнот на його законне місце, і закрила очі, ніби й не прокидалася. Не знаю чому я це зробила, можливо рефлекс, коли до нас приходила перевіряюча в ночі, у інтернаті, і ми ховалися під ковдри, і прикидатися, що ми спимо, щоб не спалитися за грою у карти.
Почувся легенький скрип дверей і тихі обережні кроки до мене.
Людина взяла блокнот із тумбочки і завмерла.
- Мітсукі, ти погано ставиш речі на місце, та й дихання у тебе не рівномірне.- сказала пошепки дівчина.
Я не відкрила очі
- Ну, як знаєш, все ж таки, я думала, що ти захочеш зі мною поговорити, коли тобі поліпшає, на тему хто, така богиня .- відповіла особа і тихо направилась до виходу із кімнати.
Я різко сіла на ліжко і подивилася на Даїру, яка була у чорний шортах, футболці, а на руках були теж рукавички.
Спокуса була занадто висока
- А ти відповіш на ВСІ мої запитання?- спитала я.
Дівчина повернулася і тепло усміхнулася.
-  О та, ти, як свіжий огірочок не то, що була 10 годин назад.....Якщо б я не хотіла, щоб ти дізналася хто я, я б навіть до вас не підходила.-відповіла біловолоса і вийшла з кімнати.
Я легенько забрала свою руку, щоб не будити Тео і встала з ліжка.
На мені було довге спальне плаття.
Цікаво, хто мане переодів?
Виключивши лампу, я вийшла з кімнати і прикрила двері.
Ми були на третьому поверсі.
І справді, це був великий особняк. Сходи вели на перший поверх, де по центрі стояло мініатюрне чорне дерево.
Таке враження, що зараз ніч, тому що у будинку було темно.
Даїра спустилась сходами на перший поверх і повернула кудись.
Я пішла на низ.
Сходи були дерев'яними і їх було двоє, ніби ми були у торговому центрі, де було два ескалатори, один який вів на верх, а другий вниз.
Спустившись  на перший поверх, я підійшла до дерева, яке за зростом було як дві мене.
Стовбур був чорним і по його жилкам ішла біла енергія. Листя теж було чорним. Але ця рослина мене аж ніяк не лякала, а здавалася прекрасною.
Дерево оточували три арки і одна величезна брама, яка, видно, вела на вулицю.
Я пішла за Даїрою у центральну арку, яка була за цьою дивовижною рослиною.
Пройшовши крізь неї, ми опинилися у вітальні, яка складалася з довгого чорного стола, під його колір, стільців, і декоративних вазонів. Ця кімната не була сімейного характеру, а більш стриманого, ділового
У тут була ще одна арка, яка вела на освітлену кухню.
І давайте вгадаємо якого вона була кольору, правильно- чорного!
Даїра підійшла до круглого стола і поставила на нього свій блокнот.
Підійшовши, я сіла на стілець розуміючи, що, можливо, я впаду від відповіді на моє питання.
Біловолоса приперлась поряд, до стола напроти мене, і я бачила її профіль.
Нарешті я зможу зрозуміти хто така богиня і хто Даїра...хоча .... таке враження, що щось потухло у моїй краплі душі...
- Скажу так, я прямо відповідати на це запитання, чесно кажучи, задовбалася , тому розкажи все, що ти здогадалася, почула, вивчила.- сказала Даїра.
Її холодні очі і волосся набули теплоти від жовтого світла люстри. І вона здавалася не такою аж не досяжною та іншою.
- Тоді, ти прямо не скажеш мені хто ти така..
- Агась. Хоча я тобі казала, що я чесно не знаю  хто я. Це лиш здогадки і спостережння. Факти.
- Тоді розпочнем. Справжньої богині зараз не існує, бо вона померла? Але багато ниток веде, що це ти, але й багато чого заперечує це. Тому я й не розумію, чи ти богиня, чи ти актриса, чи ти дещо інше. О боги, я більше не можу!!!
- Хахах не одна ти, тому я мала б більше дати тобі часу, щоб ти найшла відповідь.- зітхнула біловолоса.- Але тягнути не хочу, бо будуть інші запитання, на які теж прийдеться шукати відповіді.
- Добре... почнемо з того, що портал у місто Життя відкрила богиня, але сіджілум, який з'єднує світи каже, що це зробив іморталіс життя.- умовно я  "поставила порцію фактів" на стіл руками.
- Мгм- кивнула дівчина.
- Але місто Життя засноване тисячного року, а перший імтрталіс  народився пізніше, тобто, це було б не реально, хіба що боги теж можуть створювати печаті рун.
- Мгм.-слухала Даїра.
- Але як тоді?!? Хто ти така? Ти не актриса, бо судячи з слів Домініка і Шені ти мала виступати у місті Мороку з промовою, але ти їх підвела, поставивши собі заміну!
- Мгм
- Ну що Мгм і Мгм, підскажи!
- Нєа, не цікаво так.- похитала головою дівчина.
- Я тобі це "не цікаво" в пику засуну!
- Ого, значить слюні тої богині так швидко подіяли на твій характер.- подивилася на мене своїми діамантовими очима біловолоса.- Головна проблема, яка не дає тобі скласти картину, це те, що дати не співпадають, особливо поява першого іморталіса.
- Скажи тоді те, що складе пазл!
- Я тобі уже сказала у чому проблема, і навіть Мудрий на самому початку , напевно, тобі сказав ключ.
- Тобто.... дати не вірні? І який ключ?
- Та ні, з ними все добре.-похитала головою дівчина.- А ключик, ти сама губиш у своєму розумі.
- Я більше не можу.- поставила я голову на стіл.
- Ну, я можу сказати лиш одне: Все, що з тобою відбувається, все що ти взнала, завдяки мені. Я тобі відповіді підсовую під самий ніс як і сам Ярослав.
Я згадала слова князя: «...Я тобі давав багато підказок як і вона сама»
Тобто Даїра і справді богиня.
- Але тоді чому?-спитала я.
- Бо я хочу взнати як повернутися туди звідки я, і у мене є теорія, що це знає Мудрий, а він мені не розкаже,  через одну  причину, тому я ввжаю, що він може розказати тим, хто прагне знання. Тому я і почала підкидувати  тобі  цукерочки, щоб ти захотіла знайти тортик.
- Ти... ти граєшся мною?- щось похололо  у мені.
- Проживеш ти стільки скільки я - зрозумієш, що люди прості маріонетки, якщо ти захочеш їх ними зробити.
- Тоді скільки тобі років?- сковтнула я очікуючи, що їй може бути трохи більше ніж Домініку.
- Більше ніж християнській вірі.- усміхнулася дівчина.- надіюсь, тобі це щось підкаже.
Ага трохи більше...
Щось стисло моє серце.
Страх?
- Але тоді, ти або іморталіс, або із раси богів.
- Але  я не одна із них.- хитро усміхнулася вона, спостергігаючи за мною.
- Скажи те, що допоможе мені!
- Тоді... скажи, що ти знаєш про душі?
- Вони безсмертні...
Я зрозуміла, чого я боялася...переді мною не богиня, не іморталіс, не смертна, а мертва... але чому тоді від неї не віє ароматом різних духів?
- Агась- усміхнулася дівчина.- якщо  не вглублятися у всю суть, то ця відповідь ідеальна.- подивилася на стелю біловолоса.
- Але я все ж таки не розумію... ти та, хто створив місто Життя...?
- Агась
- І богиня це лиш звання?
- Агась. Це лиш мій псевдонім, можна так сказати.
- І ти іморталіс... ні.... ти душа іморталіса життя...
- В точку.- кивнула дівчина.
- Але я не розумію в чому тут загадка?
- А в тому, що як я можу бути душею іморталіса, народившись три тисячі років назад, якщо про самих іморталісів боги дізналися у 12 столітті?
- Я... я не знаю...
- От тобі іще одна загадочка.- погладила мене, холодною рукою, по голові дівчина.
Але чекайте... якщо вона душа, то чому я відчуваю її? Вона ж не мала б мати тіло...
- Так ось за чим ганяється син Лади? Зрозуміти чому ти саме така?
- Син Лади?- спохмурніла дівчина.- тобто?
- Лякливиця сказала, що вона не за нього, тобто сторона, яка проти нас керується моїм братом.
- Це не міг б бути простий напівбог...для такого підбурювання народу простої сили за мало... а що ще ця зараза сказала тобі?
- Що цей братик хоче помститися Домініку і...
Даїра похитнулася і зі зляканим обличчам подивилася на підлогу.
- Н-ні це не можливо...- тихо сказала дівчина
Через пару секунд вона оговталась від холодного поту і пішла  з кухні. Повернувшись, з нею був великий старий рукопис.
Сівши напроти мене на стілець, вона почала щось  шукати у товстій книжці .
- Ні, ні, ні! Він не мав б жити! Він ж напівбог!- шепотіла Даїра.
- Чому? Ти ж його знаєш...
- По-перше він народився, якщо я не помиляюсь, 1908 року, а особи, які мають смертне тіло стільки не проживуть. Хіба що він зробив трюк як зі мною... хоча ні, ти сказала, що він хоче знайти загадку... фухх все добре. Значить залишається оце... але як...- подивилася знову у книгу білокура.
- Я ніфіга не зрозуміла...поясни як він міг зробити себе безсмертним.
Дівчина кивнула головою і повернула мені книжку, де зображувалися яблука у листві дуба.
Заголовок голосив: "Молодильні яблука"
- Знаєш як слов'янські боги отримали безсмерття?-спитала дівчина, забравши книгу.
- Ці яблучка?
- І вода із озера Життя,- закінчила біловолоса.
- Тобто, цей чувак випив і з'їв такий сніданочок і дістав безсмерття ?
- Агась,  тільки, звісно, там не все так просто, але я ще злякалась іншого, те як він зміг це зробити, якщо боги заборонили ставати безсмертним, якщо ти не народжений ним і ти не заслужив цього.
- А хто цей син Лади?- поставила те саме питання, я.
- Довгенька історія хто він, але зате, через твою розмову з Лякливицею, ми знаємо хто міг б заварити це все - зникнення дітей богів.
- Тобто, ми проти сина Лади, якому більше 100 ?- підсумувала я.
- Якщо він не підопічний, бо він може як і я смикати ниточками закуліс, і виставити фальшивого короля.- задумалась біловолоса.
- І він керується прагннням взнати чому ти така.
- Точніше звідки я, і як я змогла це зробити.
- Що саме?
Я почула, якісь шорохи коридорі.
- Доброї ночі...диво, що ми змогли пережити цей вечер...-сказав Тео і зайшов у кухню, сівши біля мене.
Його світле волосся  було розпатлатане, а очі налилися лінню.
Він був у білій футболці і чорних домашніх штанах, які були йому на розмір більше.
Можливо, вони були сина смерті.
- Можливо, ти хотів сказати вчорашній день?- подивилася на нього Даїра, щоб він замовк.
- А що таке було вечором?- питальним подивилася я на тих двох.
- Ти заснула і коли ми прибули у цей дім, і поставили тебе на ліжко, через пару хвилин ти почала кричати, і божевільно, як маніяк, сміялася, і казала, що не боїшся смерті.- здуру сказав Тео і відчув на собі смертельний погляд біловолосої.
- Т-тобто?
- А іще перед тим, ми тобі промивали рани водою із озера Життя, ти, через сон, кричала, як різана, і я пізнав всі види сопрано за од....
Даїра вдарила його по голові, скрутивши стару газету трубочкою.
- Ти знав, що не можна розказувати всі деталі хворим, про їхні заскоки і параної?? Ідіот. Еххх...Добре, що Домінік додумався зробити тут ремонт згідно техніці 21 століття.- зітхнула біловолоса і поставила чайник на вогонь, перевівши тему.
- До речі, коли появиться п'яниця  ?- спитав  позівнувши Тео, зрозумівши свою помилку, він спробував її виправити.
А ось мені не було весело, аніскілечки.
- Хз, думаю скоро, але реально з нашого приходу сюди, пройшло більше 7-8 годин... хіба що він завалився у якийсь бар по дорозі.- знизала плечима дівчина.
- Даїр... а чому ти рішилась розповісти мені це все? А не чекати поки Мудрий  розкаже тобі те, що ти шукаєш?- перевела я тему, щоб відволіктись від уявлень себе із закритими очима, яка сміється і каже, що не боїться смерті.
Можливо, не треба було це питати при Тео? Все ж таки  він не знає хто така біловолоса...
треба йому розказати.
- Бо... тому що він наврядче зараз тобі відповість, та й якраз наступають ті дні, коли ти маєш знати за кого ти і робити вибір.- відповіла біловолоса і по її голосу було чути, що вона серйозно
- Я... не зрозумів ... ви за те, що Даїра душа якогось там іморталіса життя?- сонно відповів Тео.-  Ой, я ж не мав, напевно, це казати....
У мене впала цукерка, яку я взяла із цукерниці.
- Звідки ти...
- А.. я...розповіла це йому давно Хе Хе і попросила зробити вигляд, що я йому цього не казала, і, щоб він цілий час був біля тебе. Тільки не вбивай мене.-поставила перді мною склянку води біловолоса.
Я просто вибилася із колії остаточно...
Значить, всі слова були грою і обманом. Тео про Даїру знав цілий час і був моїм "охоронцем"
Так мене не тільки біловолоса обманювала??
Я взяла склянку і випила махом весь вміст, зрозумівши, яка у мене була спрага.
Біловолоса зрозуміла, що мені ще потрібна вода і дала ще одну склянку.
- Т..так, це він не з чистого серця хотів бути біля мене?- здуру спитала я, згадуючи всі епізоди і розмови з ним.
- Якщо б я не хотів бути біля тебе, я б й не робив цього.-позівнув хлопець і взяв  гарячий шоколад, який йому простягнула біловолоса.
- Тобто, я була вашою лялькою цілий час???
- Ну, щоб дізнатися інфу, от і все. Але ми не гралися твоїми почуттями просто, можна так сказати, використовували твою рису характеру - допитливість.- відповіла Даїра.
- І чому зараз передумали це робити?
- Ну бо... я ж сказала, уже не до цього зараз. І ми маємо розставити  всі крапки над "і". -вилила золоту речовину собі у склянку з водою,  із флакончику, Даїра.- До речі Тео, відай мені нарешті телефон.
- А? На.-витягнув із задньої кишені смартфон хлопець.
- І з тим, що ти забула телефон, ви теж підлаштували? -здогадалася я.
- Ага, і пароль я написала на салфетці, коли ми грали морській бій.-кивнула дівчина, припершись до кухоного стелажа із капучино.
- І всі нотатки індентичні. Десять однакових текстів.- відповів Тео.
- І їх було написано, щоб тебе заплутати.
- Я вас колись уб'ю.
- Через твоє теперішнє положення, ці слова звучать реально.-сказав Тео.
- А що таке?
- Побачиш, коли підеш вмиватися.- подивилася на моє волосся Даїра і нервово ковтнула золотисту воду.
- Ви мене просто використовували!
- Для того, щоб знайти відповідь і якщо вона зв'язана з тим про що я думаю, то капець всім.
- Ти про що?
По особняку рознісся гуркіт і звук розбитого скла, великий  соковитий мат, і приглушений удар, ніби хтось врізався об стіну.
- О...прийшло...- поставила кружку Даїра і вийшла  з кухні у вітальню.
- До речі.. я на тебе образилася, за обман. І що тобі вона за це дасть?-звернулась я до сина води, вставши з-за стола.
Він теж встав і наблизився до мого лиця.
Я не відчувала гіркоти за те, що він обманював мене, ніби у глибині своєї душі я знала, що його емоції і слова про нас, були від чистого серця.
- Вона попросила не видавати її, ось і все, а все  інше я роблю від самого себе.- він одною рукою обійняв мене за скроні, а іншою скользнув по моїй талії.- Навіть це..
Я струснулась. Таке дивне відчуття... ніби мене щось душило.....захоплення?
Що зараз буде? Він мене поцілує?
Що з моїм тілом? Адреналін??
О боги, як мене дістали ці запитання у моїй голові!!!
- І знаєш... що я зроблю...?-прошепотів блондин.
- Ти б-бухнеш зі мною!!!- завалився у кухню Домінік із  горлом від розбитої бутилки з-під вина.
- Ти ідіот, ти розумієш що перервав?!?!? Я тебе реально колись викину із будинку.- почала тягти його назад із кухні, біловолоса.
- На..- він приблизився до її лиця.- На хвилиночку, міледі....це.. мій діп, ой дім.
Він почав хитатися і, розтавивши руки, почав ходити по кухні, ніби ми на дуже хиткому кораблі.
Тео забрав руки від мене і як я почав спостерігати за дном суспільства.
- Народ, Земля крутиться. Але тссссс нікому не кажіть - приклав до своїх вуст палець хлопець.
- Чесно?- спитав Тео.
-  Я сам в шоці, тримайтеся, а то злетите з неї...- почав спускатися до підлоги Домінік.
- Люди визивайте санітарів.- подивилася на "п'яну зірочку" від Домініка, яка розпростерлася на підлозі "вхопивши Землю" Даїра.
- Мітсі, Тессі, лягайте або впадете.- прошепотів брюнет.- А на цю злюку і сексі-санітарочок забийте. Головне, тримати Землю.
- Нажаль, від 47-хромосом, таблеток немає, синдром Дауна не виліковний.- подивився на тупу тушку син води.
- І я з цим живу приблизно сто років.- копала біловолоса Домініка, а той шипів на неї, як кіт на пилосос.
Я схопилась за голову. Різкий біль, ніби мене ножем проштрикнули, проминув по моєму тілу, а у моїх очах почали бігати якісь крапочки, ніби телевізійні шуми.
Я закрила рот, бо таке  враження, що всі мої кишки, печінка і шлунок  піднімаються стравоходом вверх і зараз вийдуть на цей світ.
- Тео... Прослідкуй  за цим ідіотом, щоб він із Землі не злетів, а я Мітсукі допоможу.-  стурбовано подивилася на мене Даїра і взяла із шуфляди, якісь таблетки.
Я знову відчула рвотний позив, але мене обійняла за плечі біловолоса і швидко повела із кухні.
- Чортові різні енергії.- прошипіла дівчина і відкрила ногою туалет.
Мене цілий час нудило... а іще після того, як я проснулась, мене поступово душило  повітря, ніби весь атомосферний тиск вирішив мене придавати і розплюснути, але звісно фізично це не можливо.
Видно, це пов'язано із тим, що мою душу чуть не висмоктали... але вчора я просто не могла рухатись і відчувала біль від ран, а зараз ніби моє фізичне тіло хотіло виплюнути залишки мене.
Біловолоса відкрила кришку унітазу і я присіла.
Я відчула себе алкоголіком, або тим, хто запив консерви молоком.
Даїра забрала моє волосся і відвернулася, щоб я себе не відчувала ще гірше.
Я забрала руку і виплюнула кров... якщо це вона була
Рідина була кольору лави, і коли вона доторкнулася води в унітазі, здійнявся вогонь, який, ніби спалював прозору речовину.
- Ой, це не добре... взагалі не добре.- опустила моє волосся біловолоса і швидко спустила воду.-  Хай цим сантехніки займаються...
- Я думала, що обійдеться лиш двома-трьома днями поганого самопочуття, і все через доторки, і слину темної богині, а тут ти безсмертну кров в унітаз  випльовуєш, буквально. - перевела погляд на мене Даїра.
- Т-тобто...
- Якщо так буде продовжуватись, то ти можеш, і не дожити до наступного тиждня.
- А.. цьому можна запобігти?
- Так... напевно... я не повністю вивчила душі і всі аспекти сили іморталісів, але здається, можливо, тобі допоможуть ліки, такі як у мене... але думаю все ж таки тут щось інше відбувається... і це стосується  морального твого стану.- присіла на підлогу дівчина і поставила поряд таблетки від живота, які видно зараз не допоможуть мені.
- І що з ним?
- Думаю, тут все ж таки діло часу....- відповіла біловолоса.- але ти не відчувала, що ти не ти? Тобто теперішня ти,!лиш одна із твого обліку?
- Ну ні...
- Просто, це могло б торкатися сили твого батька. Я хочу сказати, що ти маєш прийняти її і не казати, що вона жахлива. У слов'ян не було конкретного поділу на добро і зло, тобто у кожного бога було присутнє щось із цих двох сторін, тому у кожного іморталіса, як і у смертних і напівбогів, має бути дві сторони, темна і світла. Ти не можеш бути суто добрим, немає такої людини, принаймі, за три тисячі років я такої не зустріла.
- Тобто, зараз на волю виривається моя темна сторона?
- Ага, але через цю ситуацію із богинею страху, її вилізання пришвидшиось і твій стомлений організм і душа отримала ще один удар. Це було із всіма імторталісами, але ті, які не дожили, вони або переходили повністю на темну, або повністю на світлу сторону самого себе. Тому якщо не хочеш зробити цієї фатальної помилки просто розтав по поличкам всі "за" і "проти"
- Але скажи, тоді чому існують дві різні раси, якщо ти кажеш, що поділу немає і треба бути золотою серединою?
- Це зовсім інше.  Наша енергія не впливає на наш емоційний стан. Ти можеш бути суперзлодієм із раси Світла або супергероєи із раси Мороку.
- З вами все так складно... то мені просто потрібно прийняти таку яка я є?
- Агась, із всіма "-" і "+"  так і народжуються справжні іморталіси.
- Думаю, Домінік змирився із всіма своїми мінусами, включаючи  п'янку.
Даїра засміялася, а потім усмішка змилися з її прекрасного лиця.
- Все було б так весело, якщо б не було так сумно. Вино ще нагадує йому- як б то сказати- смак минулого. Щоб він не ставав на ті самі граблі. І нагадує про хороші часи із рідними...
- А що сталося взагалі із його прийомними батьками?
Біловолоса похитала головою.
- Він має сам розказати... все ж таки це не моє минуле, я не можу вирішувати говорити про нього чи ні.-зітхнула дівчина.
- Скажи, а нащо ти приховуєш своє обличчя від людей? Свою персону?
- Щоб мене могли легко підмінити, якщо я перестану існувати.
- Але ти ж безсмертна, та й як ти можеш померти, якщо ти уже м...-я замовкла.
- Мертва?- вона перевела погляд на мене.
Холодні прекрасні очі різали мене, і я відчула дискомфорт.
- Розумієш, щоб була рівновага кожен, навіть мертвий, може перестати існувати. Смерті ніхто не уникне. 
- Люди, Домінік вирубився і я його кинув на диван.- зайшов до нас у ванну, Тео.
- Мені цікаво, як ти зміг підняти ту тушку.- встала Даїра.- Добре, я іду знайду запаси води із озера Життя і приготую лікарство,  а ти допоможи Мітсукі піднятись на верх, я скоро до вас прийду. І як тільки Домінік протрезвіє, ми вирушим назад у місто Життя, це місце витягує з вас останні соки.
Тео підійшов до мене і простягнув свою руку у рукавичці.
Я знехтувала його допомогою і піднялася сама. Похитнувшись, я зрозуміла, що не всесильна, бо у мене закрутилася голова і у моєму зорі почали бігати кольорові плями.
Слава богам, Тео не дурний і зрозумів, що краще зневажити  моїми відмовами, тому він підтримав мене за талію, а потім взяв мене собі на руки.
Якщо б не моє самопочуття, я б стрибала від радості і робила плани з ним на майбутнє, але й справді щось у мені змінилось... щось згасло...