Кохання чи безжальна гра? Історія дівчинки вампіра.

15 частина. Рятівник

- Що ти зробив?- крикнула дівчина до незнайомця і присіла поряд з тілом пораненого Адама
На правій стороні його голови була рана, з якої стікала кров, і було відчуття, що ще мить і його тіло полишить душа. Звісно якщо вона в нього існує. Їй було жаль хлопця, так він поступив підло, але ж не вбивати його за це? По обличчю дівчинки потекли сльози, слози розпачу в перемішку з хвилюванням, що їй тепер робити?
Начебто й позбавилась від насильника, але на душі було так гидко наче вона вбила пухнасте кошеня.
- Дивна в тебе реакція. Я їй життя врятував, а вона мене ще винним робить.- сказав хлопець з ложним роздратованням в голосі.
*****Алекс*****
Насправді мені було смішно, смішно з цієї ситуації, смішно з реакції дівчини яка зараз обливала слізьми обличчя цього йолупа.
Це ще добре, що я йшов поруч, і почув її крики. Знаючи Адама він би нізащо її не відпустив просто так. Ооой ну й дурне дівчисько, зв'язатись з найбільшим поганцем та ловеласом школи, та він же ніодної спідниці не пропускає. Жаль її, тепер він просто так від неї не відстане, тому вона в великій небезпеці. Можливо варто їй допомогти? Типу оберігати ? Та ні, навіщо це мені, нехай сама вчиться справлятись з своїми проблемами, адже між вампірами виживають лише найсильніші.
Напевно відведу її подалі звідси, поки цей не оклиняв, і все.
*********
- Ти вважаєш, що це смішно? Ти його вбив, я звісно тобі вдячна, але невже не можна було йому дати в око, чи просто відірвати від мене?- роздратуванню дівчини не було меж, тому вона піднялась і викрикуючи ці слова інтенсивно розмахувала руками, що викликало посмішку в хлопця.
- Дівчинко, ти сама себе чуєш? Яка смерть? Він вампір, а вампіри - б е з с м е р т н і ,- останні слова хлопець вимовив по складах.
- Тобто він не помре?- наївно перепитала дівчина.
Вона ніяк не могла зрозуміти як людина з пробитим черепом може залишитись живою.
Замість пояснень хлопець підійшов до дівчини і понюхав її.
-Наче вампір, але відчувається запах людини, напевно напівкровка. - мовив сам до себе хлопець.
- Що це ти мене нюхаєш? Звісно що я спітніла, я ж боролась з цим...гадом,- роздратувалась дівчина .
Хлопець глянув на дівчину здивовано піднявши брови, йому стала дивно, адже вампіри не пітніють, а вона однозначно вампір, щоправда слабенька напівкровка. Але вирішив їй нічого не казати, їм час тікати звідси, Адам майже оклигав.
- Годі, нам час йти, він зараз проснеться, і я не знаю чи зможу тобі допомогти, він сильніший за мене, -сказав хлопець і спробував посміхнутись, але вийшло якось нервово.
Тільки тепер вперше за весь час сварки дівчина глянула на Адама. І не повірила своїм очам. Це виглядало як фільмі жаху. Навколо голови хлопця вже майже не було крові, вона вся повільно зникала біля рани хлопця, було таке враження, що його кров повертається назад в тіло.
Ця жахлива картина налякала дівчину, і вона не вагаючись ані миті, побігла за незнайомцем, який вже повертав направо виходячи з тупика.
- Що нам за це буде?- запитала дівчина поправляючи свій одяг.
- Нам?- він засміявся. - Мені нічого, а ось тобі може щось бути, я раджу тобі триматись подалі від нього, і намагайся не залишатись на одинці, буть поряд з друзями,- давав настанови хлопець.
- Ти говориш про це так, наче розповідаєш як правильно робити бутерброд,- спробувала пожартувати дівчина.
- Хм.. скоріше як його "не зробити", - теж пожартував хлопець.
- Дякую тобі еммм...- дівчина зупинилась згадавши, що незнає імені свого рятівника.
- Я Алекс,- сказав хлопець щиро посміхнувшись Маші, і простягаючи їй руку для дружнього рукостискання.
Маша на мить залюбувалась картиною яка престала перед її очима. Юний, в міру підкачаний блондин, з ніжно голубими очима, та чарівною посмішкою. Лучі сонця з найблищого вікна (які були тут рідкістю) освітили його обличчя, і на ньому заграли маленькі феерверки , наче все його лице осипане чарівними блисківками. Дівчина залюбувалась його лицем, і не одразу почула голос хлопця.
- А тии...? Еей ти жива?- водив хлопець рукою перед її обличчям. В цю мить сонце сховалось за хмари, і дівчина прийшовши до себе, почервоніла від сорому.
- Я Маша чи Еллі, так...я Еллі,- мовила дівчина засміявшись від абсурдності цієї ситуації.
- Ось ми й прийшли, урок вже почався, але я думаю місіс Мекборд
пробачить новенькій, - сказав хлопець зупиняючись перед дверима в клас " Зілляваріння".
Останні п'ять хвилин вони йшли мовчки, і дівчина весь час помічала на обличчі хлопця букет емоцій, спочатку надія, потім розчарування, злість, образа, та знову злість. А зараз він дививться на неї і знову щиро їй посміхається. Навіть його очі уміли посміхатись, та випромінювали якесь рідне для неї тепло.
- Дякую тобі Алекс, ти мій рятівник,- мовила дівчина ховаючи погляд.
- Приємно було врятувати таку чарівну леді,- мовив хлопець і підморгнув дівчині.
Дівчина лише зашарілась від його слів, і відвівши погляд посміхнулась своїм думкам.
- Друзі?- запитав хлопець простягаючи руку дівчині.
- Друзі,- підтвердила дівчина і потисла його руку.
Вона здалась їй сильною, приємною на дотик, невже це кохання з першого погляду? Поки дівчина розмірковувала Алекс нічого не сказавши, розчинився в повітрі наче його й не було...