Кохання чи безжальна гра? Історія дівчинки вампіра.

12 частина

Маша прокинусь від того, що хтось обілляв її холодною водою.
-Якого біса?- закричала вона підіймаючись з ліжка. Її серце випригувало з грудей, а обличчя почервоніло від злості.
-А ти гадала, що я розбуджу тебе поцілунком?- пожартувала Аманда і вони з Енді дружно засміялись.
-Та як ти смієш?- крикнула Маша, протираючи очі від нав'язливих краплин води, які ніяк не хотіли висихати.
-А як смієш ти?- роздратовано запитала Аманда.- Ти перший день в школі, а вже підчепила Джейка і Адама, якщо я тебе побачу з ними ще хоча б раз, то ти не доживеш до перевтілення,- в голосі Аманди було стільки злоби, що Маші стало страшно, вона знала що та не блефує, вона це зробить.
-А тобі одного мало? Тобі одразу двох подавай?- з сарказмом спитала Маша. -І я нікого не підчіпляла, ми лише друзі, та й друзями нас не назвеш, ми лише вчора познайомились.
-Я бачила як ти воркувала з Джейком, а потім він тебе провів до кімнати. А ввечері ти йшла за ручку з Адамом, чим ви займались в лісі?- запитала Аманда, скрививши лице в переможній зухвалій посмішці.
Маша не знала що відповісти, тому просто промовчала.
-Та ти звичайна хвойда,- ядовито сказала Аманда. - І що вони в тобі знайшли? Кістлява, плоска, безхарактерна миша,- виплюнула в лице дівчини, ці слова Аманда.
Які боляче ранили Машу і з її очей потекли сльози. Вона не хотіла показувати їм те, що вона плаче, але стриматись не могла. Дівчина надто довго не могла подолати свої комплекси, а коли їй здалось, що вона не така й не гарна, ця стерва зруйнувала всі її надії.
Переможно посміхнувшись Аманда розвернулась і пішла до дверей.
-Енді, ходи звідси,- наказним тоном сказала Аманда.
-Так, я йду, хвилиночку,- дівчина присіла на ліжко, і зробила вигляд що зав'язує шнурки.
Аманда не дочекавшись її вийшла з кімнати і побачивши це, Енді підійшла до заплаканої Маші, й простягнула їй серветку.
-Вибач, іноді вона перегинає палку, не слухай її, ти гарненька. Бачила б ти її до перевтілення, - сказавши це Енді засміялась.- А ти й без перевтілення нічогенька.- після цих слів Енді вийшла в слід за Амандою, залишивши позаду збентежену Машу, яка помітила що на ногах дівчини туфлі.
- Невже вона зав'язувала невидимі шнурки на туфлях?- Маші стало смішно.- Можливо вона й не таке стерво яким хоче здаватись?-подумала дівчина.
Щоб хоч якось відволіктись від ганебних думок, Маша прийняла гарячий душ, зробила зачіску (два колоска на виворіт), та одягнула жовту сукню, яке знайшла в "своїй" шафі. Вона помітила що там з'явились нові речі, але розглядати їх не мала настрою.
Дівчина підійшла до дзеркала і їй справді сподобалось її відображення. Довге каштанове волосся, заплетене в цей нехитрий колосок вигідно підкреслювало миловидне обличчя. А яксраве жовте плаття, яке облягало її талію, та мало дещо пишну спідницю до колін, створювало гарний настрій. Повагавшись, дівчина дістала з своєї сумки невеличку косметичку, яку, на диво, її бабуся взяла з будинку коли забирала Машині речі. (Їй стало сумно, коли вона згадала про бабусю).
Дівчина дуже рідко користувалась косметикою, але зараз чомусь захотіла це зробити. Маша намалювала вії чорною тушшю та покрила повіки коричневими тінями. Далі, трішки яскраво-червоної помади, і - вуаля, вона не гірша ніж будь-яка інша учениця цієї школи.
Закінчивши, дівчина сіла на своєму ліжку і перевела свій погляд на годинник - восьма година вечора.
-Що? Восьма вечора? Скільки ж я проспала?- здивуванню Маші не було меж.
Посидівши на ліжку ще хвилин десять, Маша знудилась. Сьогодні неділя і заняття, напевно, почнуться лише завтра.
-Ну не сидіти ж мені в кімнаті до старості?- знову заговорила Маша сама до себе.
Взявши всі свої сили в кулак, дівчина вийшла з кімнати.
Навколо було тихо, невже всі сплять? А може вони в їдальні?- шлунок дівчини страшно завив, повідомляючи, що він не проти поїсти. Маша вже й не пам'ятала коли їла в останнє.
Пішовши на поводу свого шлунку, вона спустилась сходами та направилась в бік їдальні. Їй залишалось ще метрів двадцять, коли вона почула голоси людей, які лунали з їдальні і дівчина видихнула з полегшенням.
-Ось ти де,- до неї підбіг захеканий Джейк,- Я ніде не міг тебе знайти.
Маша була збентежена їхньою зустріччю і не знала що їй робити.
-Щось сталось?- спитала Маша набравшись сил.
-Звісно сталось, а хіба Аманда і Енді тобі нічого не сказали?- спитав здивований Джейк.
-Що? - не зрозуміла дівчина.
-Сьогодні твоє перевтілення, всі вже готові до обряду, а тебе немає,- здивувався Джейк .
На обличчі Маші виразилось здивування.
І вона по кроку, не повертаючись спиною до хлопця, почала відступати назад і заперечно махати головою.
- Я. Не. Хочу.- по складах сказала дівчина.
-Стій, ти не розумієш, в тебе немає виходу, інакше ти помреш,- спробував переконати дівчину Джейк, зробивши крок в її сторону.
-Смерть краща, ніж така вічність,- дівчина не здавалась, і пришвидшила кроки.
Раптом з заду хтось вхопив її за талію.
-Тобі краще не пручатись, юна леді,- мовив голос Адама прямо над її вухом.
Дівчина спробувала вирватись, але Адам встиг прошепотіти якісь невідомі їй слова і в неї забракло на це сил. Її тіло стала в'ялим та перестало їй підкорятись, тепер вона підкорялась Адаму, який подумки наказав їй йти в обідній зал.
В залі була купа народу, учні та вчителі стояли на тому ж місці, де вчора були столи, а в протилежному боці на підлозі була накреслена пентаграма (п'ятиконечна зірка) . На вершині кожного кінця зірки стояла постать в загадковому чорному плащі. По спині дівчини пробігли мурашки. Більше за все вона хотіла бути зараз в будь-якому іншому місці. Але не могла нічого вдіяти, так як була лише іграшкою в руках Адама. Якби вона тільки могла виразити свою відразу до нього.
-Сьогодні наша богиня готова прийняти до своїх лав ще одну покірну душу. - пронісся залом властний голос одного з вкритих плащем людей.- Душу, яка забов'язана служити їй вічно. Душу цієї юної леді,- він показав рукою прямо на Машу, її ноги самі попрямували в бік чоловіка.
Її неслухняне тіло стало на середину пентаграми, і навколо загорілись свічки. Вони були всюди: на підлозі, в повітрі, та в руках учнів, які не зводили поглядів з дівчини. Хтось накинув на її плечі плащ білого кольору та накинув на голову капюшон.
Через капюшон дівчина бачила лише перший ряд учнів, які сіли на коліна, тримаючи над головою свічки.
-Я звертаюсь до богині життя та смерті, богині всього вічного та всесильного, прийми в свої лави душу цієї дівчини, та одари її своїми дорогоцінними дарами,- знову пролунав в залі голос чоловіка в плащі.
І тілом Маші пронісся електричний струм, який, здавалось, оживив всі таємні закутки її організму та відізвався жахливим болем, від якого дівчина впала на підлогу.
Останнє що вона почула це слова цього ж чоловіка, який дякував богині, за те що та прийняла Машу до своїй лав.
- Тільки не це,- подумала дівчина, і провалилась в забуття.