Кохання чи безжальна гра? Історія дівчинки вампіра.

14 частина. ЗРАДНИК

По спині дівчини пробігли мурашки від цих думок. Вона не може втратити себе, тобто своє відображення. Це справді в її розумінні означало втратити себе, свою суть. А й справді, чи можна вважати себе особистістю, якщо навіть для дзеркала ти - ніхто?
З цими думками дівчина опустивши погляд на ватних ногах підійшла до дзеркала і, порахувавши до десяти підняла погляд. Маша глянула на себе. Так саме на себе, з дзеркала на неї дивилась юна, дуже бліда дівчина з дуже блідим обличчям та переляканим поглядом жовтогарячих очей, під якими красувались жахливі синці.
- Що я тут мала побачити? Нічого ж не змінилось.- роздратовано мовила дівчина, глянувши через дзеркало на директора, який стояв позаду неї.
-Дивись увашніше,- директор підійшов ближче і поклав руки на плечі Маші.
Дівчина знову придивилась до свого відображення і почала помічати зміни.
Синці та мішки втоми почали зникати розгладжуючи і без того ідеальну шкіру. Очі потроху повертали свій звичайний колір (Темно-коричневий), а шкіра вже не здавалась настільки блідою.
- Кров допоможе тобі бути такою завжди,- одними лише губами мовив деректор, ніжно стискаючи плечі дівчини.
По тілу дівчини побігли мурашки від його дотиків, це здавалось надто інтимним та забороненим.
Через мить на шиї дівчини виступили візерунки, в вигляді незрозумілих рун, які засвітились яскравим світлом і зникли. Маші здалось що вона почула слова - " Вбий". І все знову стало як було. Дівчина похитнулась і вирвавшись з рук директора повернулась до нього обличчям. Його лице не видавало здивування, було враження наче він нічого не бачив.
- Що це було?- запитала дівчина, боковим поглядом цілившись в дзеркало щоб перевірити чи не з'явились ці руни знову.
-Ти про те чому ти стала знову гарною? Так це дія крові, я ж тобі казав,- здивувався директор.
-Ні, я про світло...- дівчина перервала речення, вона зрозуміла, що він нічого не бачив.
-Яке світло?- директор подивився на неї як на божевільну, і Маша зрозуміла, що їй краще промовчати.
-Мені вже час, незабаром почнеться урок, - мовила дівчина перше, що спало їй на думку, і пішла в бік виходу.
-Стій, - окликнув директор. - Ось розклад уроків,- він протягнув дівчині аркуш пареру і, схопивши його вона вибігла з кабінету.
Вже за дверима Маша змогла заспокоїтись і вирішила розглянути розклад в якому значились такі предмети:
- Зілляваріння.
- Магія вампірів, її значення та використання.
- Телекінез.
- Руни.
- Вампірологія.
- Фізичне виховання.
Далі в списку йшли додаткові уроки. І дівчина побачила маленький шрифт, яким було написано: "Рекомендується вибрати принайні два предмета!"
Список був такий:
- Верхова їзда.
- Вокал.
- Драматичний гурток.
- Фехтування.
- Бокс.
- Карате.
-Мдааа, не густо,- мовила збентежена дівчина глянувши на додаткові уроки і, витягнувши карту пішла в сторону кабінету "Зілляваріння".
Вона йшла зрівнюючи маршрут по карті, але всеодно заблукала, так як через п'ять хвилини наткнулась вже на другий тупик. Причому в цьому не було навіть дверей які б вели в будь-яку кімнату.
- Допомогти?- мовив Адам, який з'явився неначе з повітря, і цим налякав дівчину.
Маша злякалась від такої неочікуваної появи, але вирішила не подавати вигляд.
Дівчина втамувала нестримене биття її серця, і зі злобою мовила:
-Мені від тебе нічого не потрібно, зрадник,- в її очах було стільки злоби та образи, що хлопець сам того не хотівши відступив на крок назад.
-Ти повинна зрозуміти, що так буде краще, я не можу тебе втратити через те, що ти не хочеш пити кров,- ледь не виплюнув ці слова хлопець.
-Що?- здивуванню дівчини не було меж, він боїться її втратити? Що за абсурд?
-Ти вже мене втратив, ти мені ніхто і тепер навіть другом не будеш,- бризгалась отрутою Маша.
-Еллі, не зли мене,- хлопець зробив крок назустріч дівчині, і вона відступивши назад вперлась в стіну коридора.
Тепер відступати було нікуди і хлопець, швидко здолавши відстань між ними оперся обома руками в стіну по обидва боки голови дівчини. Вона відчула його дихання на своєму обличчі і їй стало огидно.
-Відійди від мене,- дівчина хотіла вимовити ці слова впевнено та з викликом, але під впивом його чорних очей її тілом заволодів страх, і слова стали схожі ти писк переляканої миші.
Очі хлопця й справді були наповнені злобою, бажанням та задоволенням, це був погляд хижака, який впіймав свою жертву.
Від її слів хлопець лише засміявся.
-Бідна перелякана Еллі, ніхто тобі не допоже і не врятує,- зі смішком мовив хлопець і опустив руки на її талію, піднімаючи блузку, та заволодіваючи її тендітним тілом.
Маша не впізнавала хлопця, здавалось його очі горіли звіриною злобою, і це вже точно був не той її дивовижний рятівник, який сподобався їй з першого погляду.
-Відпусти,- крикнула дівчина намагаючись вирватись з бридких їй рук Адама.
-Тихо, тобі сподобається,- прошепітів хлопець на вушко Маші, та почав цілувати її шию.
Маша спробувала відштовхнути його, але її спроби самооборони лише ще більше розпалювали хлопця.
-Ммм, яка недоступна дівчина, - руки хлопця скользнули до її бюстгальтера, а губи поцілували її уста.
Цей поцілунок викликав в дівчини нудоту і по її обличчю потекли сьози. Ні це не може бути правдою, це не може бути той милий хлопець який вчора врятував їй життя?
З уст хлопця вирвався ледь чутний стон, коли він опустив свої руки нище талії дівчини, з твердим наміром заскользнути під її спідницю.
- Не треба, благаю, відпусти мене,- закричала дівчина не перестаючи боротись з хлопцем.
Але Адам лише ще сильніше притиснув її до стіни, і схопивши однією своєю рукою руки дівчини, опустив іншу під її спідницю.
Далі все неначе замперло, і вона бачила все наче в повільній зйомці:
Стук сердця: і жахливий звук битого посуду.
Ще один: і Адам відпускає дівчину.
Наступний: і Адам падає на підлогу.
Ще один: і дівчина бачить навпроти себе незнайомця, який тримає в руках шматок скляної пляшки.
Наступний стук: і дівчина бачить тіло Адама з голови якого стікає густа кров, замальовуючи всю підлогу в червоний колір.