Кохання чи безжальна гра? Історія дівчинки вампіра.

"27 частина"

Навпроти лікарняного вікна стояли двоє. Сонячне проміння осяювало їх постаті звабливу- жіночу, та широкоплечу- чоловічу, наче не бажаючи, щоб ті припиняли свої обійми.
- Ніколи...чуєш? Ніколи більше не залишай мене. - мовив юнак взявши  кохану за підборіддя, і промовляючи слова майже торкаючись до її  губ.
Дівчина засоромлено відводила погляд від обличчя хлопця, наче боючись подивитись йому в очі. Вона приховувала секрет, і лише сонячне проміння яке огортало пару з ніг до голови знало правду, але як не намагалось, не могло достукатись до свідомості закоханого хлопця.
А хлопець милувався дівчиною, яка як йому тоді здавалось сяяла неначе те саме сонце, яке грало в її каштановому волоссі, і запалювало вогники в очах.  А через мить він нахилився, і не стримавши бажання, ніжно доторкнувся губ красуні, своїми губами.
Але дівчина не відповіла взаємністю...вона зі злобою штовхнула юнака, який падаючи вдарився спиною об підвіконня.
- Алекс!- крикнула дівчина, і підбігла до хлопця, який в цей час осідав на підлогу від болю в поясниці.
- Вибач, я не хотіла, воно само..- оправдовувалась Еллі(Ліза)  намагаючись допомогти хлопцю повільно сісти на підлогу.
Але сонячне проміння вважало інакше...воно знало, що душа цієї колись доброї дівчини, зла та жорстока, і вона не розуміє таких світлих почуттів як - кохання. Саме тому вона відштовхнула хлопця, вона не бажала цілувати його, вона бажала вбивати та карати.
- На наступний раз, перед тим як хотітиму тебе поцілувати одягатиму якийсь захистний костюм,- спробував пожартувати хлопець.
Еллі(Ліза) спробувала посміхнутись у відповіть, але змогла лише не щиро розтягнути губи в жалюгідній подобі посмішки.
- Ей що з тобою?- помітив Алекс пригнічений стан дівчини.
Дівчнина схвильовано відвела погляд.
- Все гаразд, втомилась просто. - збрехала вона.
Насправді відчувала Еллі( Ліза) себе просто чудово, і була готова хоть зараз карати своїх вбивць...

Адам.
Я швидко підірвався із-за столу, і рушив до цього ботана. Спочатку хотів зрівняти його з землею, але підійшовши нарвався на такий пригнічений, та переляканий погляд, що намить забув за що хотів йому наваляти.
А й справді, чому я нервуюсь, це ж не означає, що це він винен в тому, що сталось. Скоріше цьому невдасі просто не пощастило опинитись поряд, або...ні..не хочу про це навіть і думати, Еллі не могла зустрічатись з таким невдахою.
Вдихнувши і видихнувши повітря, я сів навпроти хлопця, який саме тягнув ложку супу до рота, і так і застиг з нею, не вагаючись ні поставити їі, ні ковтнути.
- Привіт, я Адам,- я протягнув йому руку через стіл.
- Привіт, я Марк- з підозрою відповів хлопець, потиснувши мою руку.
Я помітив, що рукостискання в хлопця не таке вже й кволе як здається на перший погляд. Якби з ним попрацювати, то з нього міг би вийти не поганний якщо не серцеїд, то принайні більш- менш не поганний юнак,  але яке мені до цього діло?
- Слухай, до мене дійшли слухи. Кажуть наче ти був поря з Еллі, коли вона втратила свідомість, можеш розповісти, що сталось?
- Еллі? Ну я не знаю як назвала її богиня, колись вона була Машою, ми з нею дружили...в дитинстві.- росповідав хлопець помітно розслабившись.
- Угу, так що тоді трапилось?- знову запитав я починаючи злитись.
- Нуу...ми розмовляли, а потім вона запитала чи чую я голос. Потім їй наче стало боляче, вона схопилась за голову, і кричала щось наче
" Відстань", " Я нікого не вбиватиму", точно не пам'ятаю, я рознервувався, а потім вона впала в кому.
- Ти не помітив нічого дивного? Або можливо поряд був ще хтось, хто теж це бачив, може він зможе розповісти більше?
- Та ні, ми були в двох. І ні, я не помітив нічого дивного,-  якось сором'язливо мовив хлопець.
- Куди її повезли?- запитав я.
- Я не знаю,- голосніше мовив хлопець. Було помітно, що його теж хвилює це питання. - Я навіть до деректора ходив, а той розсердився, і сказав, щоб я навіть на крок від школи не відходив, і що з нього досить одного героя- втікача.
- Героя- втікача? Тобто хтось знає де вона, і він зараз з нею?- перепитав я.
- Я теж так подумав,- підтвердив хлопець активно магаючи головою.
- Алекс...- процідив я скрізь зуби, знову він на крок попереду мене...