Кохання чи безжальна гра? Історія дівчинки вампіра.

13 частина. КРОВ

Маша прокинулась в своєму ліжку. В неї нестерпно боліло все тіло, було таке враження наче її переїхала вантажівка. В кімнаті крім неї більше нікого не було, і дівчина видихнула з полегшенням.
Раптом, дещо їй здалось дивним, і вона відкинула ковдру. І тут же знову в неї закрутилась. Вона була повністю голою.
- Божечки, хто мене роздягнув?- перелякано мовила дівчина.
Дівчина повернула голову в бік вікна, і побачила на її тумбочці одяг, та записку.
Взявши її в руки дівчина почала читати:

" Дорога Еллі, так саме Еллі, це ім'я тобі вибрала наша богиня, і від тепер ти користуватимешся тільки ним.
Вітаю тебе з перевтіленням, та бажаю щоб ти була варта звання вампіра.
На твоєму шкафчику твоя шкільна форма, уроки починаються о восьмій вечора, і я вимагаю, щоб ти прийшла вчасно.
Я знаю що зараз ти поганно почуваєшся, але ми це виправимо.
Я чекатиму на тебе в своєму кібінеті, о сьомій тридцять. Не запізнюйся, нам багато чого потрібно обговорити.
До листа додаю карту школи, щоб ти не заблукала."

Деректор секретної вампірської школи темряви СВШТ √3

- От чорт,- дівчина була дуже збентежена.
Маша ( Еллі) глянула на свій годинник, який показував шосту тридцять.
Закрутившись в ковдру, дівчина підійшла до вікна.
За вікном починало сутеніти, жовто-гаряче проміння сонця охоплювало верхівки дерев, які росли в тому жахливому лісі, який ледь не забрав життя дівчини.
Маші стало сумно, вона захотіла заплакати, але не змогла. Її душу рвав біль, та сум. Сум за батьком, бабусею, та її колишнім життям. Більш за все вона хотіла повернутись до школи, до своєї найкращої подруги Ленки, до своїх жахливих однокласників, та навіть до зануди та заучки Міранди.
Її душу рвала біль, але ні одна сльоза не скотилась по її обличчю, вона тепер - вампір, а вони напевно не здатні на такі емоції як сльози.
Маша ( Еллі) взяла свою форму з тумбочки, і пішла в гарберобну.
Шкільна форма була досить привабливою, але зовсім не підходила для школи. Коротий топ білого кольору, з правого боку шкільна емблема в вигляді місяця який височів над густим лісом. Спідниця чуть вище колін, синього кольору, білі чулочки, та сині туфлі на низькому каблуку.
Швидко одягнувшись, вона поспішила в ванну кімнату, щоб вмитись і можливо накраситись, дивлячись яким втомленим виглядатиме її обличчя.
Глянувши на своє відображення дівчина не впізнала себе, і закричала. Ні, вона не була гарною. Звісно її шкіра стала ще блідішою, тепер вона була біла неначе молоко, а під очима красувались просто велитенські синці з фіолетово- червоним відтінком. Щоправда овал її обличчя став ідеальним, губи ще пухкіші, а очі змінили свій колір на жовто-гарячий. Раніше в неї були очі карого кольору, а зараз ? І взагалі невже буває такий колір очей?
- Ні, я нікуди не піду, не в такому вигляді,- мовила дівчина своєму відзеркаленню.
І її знову охопив страх, а раптом вчора щось пішло не так? А може вона залишиться такою назавжди?
Спиною дівчина побігли мурашки.
Навіть не роздумуючи дівчина накинула на себе свою кофту з капюшоном, взяла з тумбочки карту, і вилетіла з кімнати.
Кабінет деректора знаходився на шостому поверсі, тому вона швидко пробігла сходами два поверхи і повернула на право, звіряючи свій маршрут по карті.
По дорозі їй ніхто не зустрівся, хоча до уроку залишалось хвилин сорок.
Знайшовши потрібні двері дівчина влетіла до кабінету деректора навіть не постукавши.
Він сидів на своєму кріслі, закинувши ногу на ногу, і позмовляв по телефону, заморожуючи все навколо своїм суровим поглядом.
- А я сказав що мені потрібна жертва, через три дні буде повня, і ми повинні підготуватись,- тут чоловік повернув голову в Машину сторону, і побачивши її вже спокійніше мовив,- Я вам перетелефоную.
Він вивчаюче глянув на дівчину.
- Привіт Еллі, як твоє самопочуття.?- його голос був лосоткий як мед, і в одночас холодний як сніг.
Дівчина скинула капюшона і показавши на своє обличчя роздратовано мовила,- Що ви зі мною зробили?
Деректор скорчив ідеальне обличчя в ухмилці.
- Не забувай з ким ти розмовляєш, і не смій мене в чомусь звинувачувати,- голос деректора своєю силою заморозив все навколо, і дівчина опустила плечі в надії стати маленькою та
непомітною.
- Те що ти стала вампіром, це не мій вибір, так вирішила доля, а це ,- він показав на її обличчя. - А це легко виправити, просто ти голодна, і тому помираєш.
Машині очі полізли на лоб?
- Я помираю?- не повірила вона.
- Так, ти помираєш, але це стається не так швидко, тим не менше ти повинна випити кров, щоб набратись сил перед першими в твоєму житті уроками в цій школі.
Кров!
Це слово ехом пролунало в її голові. Ні вона не питиме кров, нізащо.
- Я краще помру,- ядовито мовила дівчина і повернулась до дверей.
- Стій!- мовив директор.
Маша зупинилась, і деректор натиснув на якусь кнопку на його столі.
В кімнату увійшло два чоловіка, і один з них був Адам.
- Хлопці, ця юна леді відмовляється жити, потрібно виправити становище, ми не можемо дати їй загинути.- в тоні деректора читась явна насмішка.
Адам та незнайомий Маші чоловік схопили дівчину і завели її руки за спину. Вона з жахом дивилась як деректор дістав з міні-холодильника колбу з кровю.
- Ні, Адам допоможи мені. На чиєму ти боці?
Дівчина на диво легко вирвалась з їх рук, і відбігла до протилежної стіни.
- Я на твоєму боці Еллі, так буде краще,- по спині дівчини пробігли мурашки від того що навіть він назвав її цим чужим для неї ім'ям.
- Ммм, яка сильна однако,- мовив деректор я посмішкою дивлячись на дівчину. - Я знав що ти будеш сильною, але вирватись з рук двох здорових вампірів не кожному дано. - Арман,- покликав деректор когось.
В кімнату зайшов ще один чоловік, як дві каплі води схожий на того що хвилину назад тримав Машу ( Еллі) разом з Адамом.
Втрьох вони підійшли до дівчини і схопили її. Двоє тримали руки, а Адам тримав голову дівчини.
Вона спробувала вирватись, але в неї нічого не вийшло.
Дівчина глянула в очі Адама який її тримав. На його обличчі була лише зосередженість, ніякого натяку на дружність чи співчуття.
- Я тебе ненавиджу,- скрізь зуби вимовила дівчина. Але Адам лише відвів погляд і нічого не відповів.
- Ну що готова?- спитав в неї деректор підійшовши в притул.
Дівчина лише заперечно похитала головою боючись відкрити рота.
Вона не буде це пити, в жодному разі.
- Пий,- крикнув деректор притуливши до губ дівчини колбу.
Вона відчула запах крові, і він їй сподобався, дуже сподобався. Але вона не могла її випити, ніколи.
- Ти повинна це випити. Або сама, або я силою вилюю в тебе її вміст.- переконував Машу ( Еллі) деректор.
Вона хотіла відвести голову в бік, але в неї це не вийшло, Адам міцно її тримав.
Деректор втратив терпіння, і пальцями стиснув дівчині ніс, щоб від нехватки повітря, вона відкрила рот.
Дівчина терпіла, але через хвилину все-таки відкрила рот, щоб вдихнути ковток свіжого повітря.
Але зробити цього Маша не змогла, коли вона відчула в роті смак крові, то все проковтнула. Кров мала дуже гарний смак, і дівчина відчула миттєвий прилив сил.
Директор подав знак рукою, і чоловіки відпустивши її, вийшли з кімнати.
- Підійди до дзеркала, це буде цікаво,- деректор махнув рукою в бік дзеркала що висіло на стіні біля шафи з книгами.
Дівчина не хотіла цого робити, але цікавість переборола впертість...
- Невже я більше не зможу побачити себе в дзеркалі?- промайнула в голові дівчини жахлива думка.