Минаючи натовпи людей, ми таки дібрались до третього поверху ліцею.
Знаєте, в чому кайф першого дня в школі, гімназії, ліцеї чи університеті, неважливо? Попри всі ті: "Знову ці холодні ранки", "Запара і ніякого сну!", - перший день - це завжди купа сюрпризів та найрізноманітніших новин. Коли ми нарешті ступили на кахель, що вів до нашого класу, Аня, не обертаючись до мене, сказала:
- А знаєш, мені вже подобається цей рік. Долаючи кожен день такий довгий шлях до класу, ми завжди залишатимемося у нашій шикарній формі, - посміхнувшись і, злегка штовхнувши мене в бік, вона попрямувала далі. А я посміхнулася їй у відповідь.
Коли лунає перший, попереджувальний дзвінок, я беру Аню за руку і тягну її до класу. Залишався лише один поворот, але запізнюватися в перший же день не хотілося.
Та неочікувано, зліва, позаду нас, почулися чужі тихі, приглушені голоси і чийсь різкий крик.
- Що там відбувається? - запитала я скоріше в себе. Ступивши крок вліво до сходів, що вели в інший корпус, я попрямувала на крик.
- Та неважливо, Саша, - Аня схопила мене за руку і почала тягти в іншу сторону, але нічого не вийшло, - ну блін, ми ж запізнимось, - протестувала подруга. Вона продовжувала стояти на місці. Та я знаю, вона теж хотіла чимдуж дізнатись, що там відбувається. У підтвердження моєї думки, через мить за спиною почулися кроки.
Ми тихо проповзли до сходів, спустились і ніби випадково зайшли туди, звідки доносились голоси. Спочатку нас ніхто не помітив, а от ми...
- Покинь його, - загарчала я. На підлозі сидів майже непритомний від побоїв хлопець, років 14-15. Я його не знала і, зрозумівши погляд Ані, вона теж.
- Що ви робите? - я знову звернулась до тих, хто досі продовжував бити бідолаху. То була місцева F-4. Четверо одинадцятикласників, четверо хлопців, чиї батьки інвестують в наш ліцей нереальні кошти, і як результат - повна недоторканість та популярність. Їх вважають крутими, проте знаєте, під цим захопленням люди приховують страх і, можливо, навіть ненависть.
- Ей, ви чуєте? Відпустіть його, - продовжувала я, здивована тим, що Аня досі стоїть осторонь і навіть не намагається мені допомогти.
Останні мої слова, нарешті, привернули їхню увагу до мене.
На мене поглянув Назар. Широкі плечі, масивна статура. Лише злегка напружена спина і випрямлені плечі свідчили про те, що він напружений.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Любов дається лише сміливим
Teen FictionАле в любові не буває винних. Не буває причин, щоб закохатися або розлюбити. Якщо ти любиш когось, завдаючи йому біль, ти завдаєш болю собі. Якщо ти дійсно любиш когось, тобі обов'язково доведеться пожертвувати і власним життям. По іншому ніяк. "Ней...