Взявши зі шкафчика конспекти, я попрощалась з дівчатами і швидко попрямувала до кабінету, де повинен був пройти мій перший урок англійської. Я обернулася і побачила Даню, у його шкільному супер-стильному прикиді, який підбігав до мене.
- Привіт. - Я кивнула. Я завжди кивала.
- Ти вчора так швидко втікла зі школи, що я навіть не встиг тобі дещо передати.
- Що саме? - я глянула на нього краєм ока.
- Ось, - він зняв рюкзак і повернув його до себе, розстібнув великий карман, і дістав коробку з дисками.
- Оо, Даня, - протянула я, - це ж Бітли! - я була така щаслива, що з голови вилетіли всі погані думки.
- Я пам'ятаю, ти просила мене їх віднайти і дати тобі знати, якщо буде шанс їх отримати. Тобі пощастило, що моя мама їх фанатка, у неї, як вияснилось, їх сотні.
Я піднялась на пальчики і обняла друга.
- Я твоя боржниця!
Я була так захоплена, що ледь почула крик Ані: "Ей, почекайте!". Я притиснула руку до чола, перевіряючи, чи не має у неї лихоманки.
- Отже, який твій перший урок? - запитав Даня, все ще йдучи позаду мене.
Я подивилася на нього здивовано, а потім опустила погляд на свій розклад.
- Англійська.
- У мене теж. Владислав Олексійович?
- Так, - пробурмотіла я. - Нормальний?
- Не знаю. Він новий викладач. Чув, що він вчився по стипендії Фулбрайта, хоча...
Я пройшла в клас і сіла за першу ліпшу парту. Опустила голову вниз і підняла, схвильовано дихаючи.
- Пекло - це інші люди, - співуче промовила я. Це була моя улюблена цитата французького філософа Жан-Поль Сартра.
Я розгойдувалася взад і вперед протягом декількох секунд, перебуваючи у повністю неадекватному стані. Відчувала себе настільки переповненою емоціями, думаючи про нові диски, що вирішила написати новий пункт в плані: "Переслухати всі пісні на нових дисках!".
А потім зробила болісний подих і оглянула клас. Тут панував запах книг і Мор&Glo. Великі вікна виходили на південну галявину і зелену горбисту місцевість. Деякі дерева вже почали жовтіти і були оранжевого кольору. Поряд із дошкою висів величезний плакат із висловами Шекспіра і стікер з написом: "Убогі люди - відстій", який хтось приклеїв на стіну. Здавалося, що прибиральник намагався зірвати наклейку, але здався на півдорозі.
Очікуючи на вчителя, я включила телефон і почала листати плейлист.
- Прошу вибачення. Гм, ви не можете використовувати ваш телефон у школі.
Я рукою закрила телефон і глянула вгору. Той, хто сказав це - новий учитель, здогадалася я - він стояв спиною до всього класу і щось писав на дошці. "Владислав Олексійович" - було все, що він поки написав. У руці він тримав записку з символікою ліцею. Він виглядав молодим зі спини. Кілька інших дівчат кинули на нього зацікавлені погляди, займаючи свої місця в класі. Навіть Оля заходячи з якоюсь дівчинкою дивно присвиснула.
- Я знаю, що я новий викладач, - він написав назву свого предмета, - англійська література, прямо під його ім'ям, - але лекції, що я буду зачитувати, прийшли прямо з адміністрації. - Потім він повернувся. Записка випала у нього з рук і безшумно приземлилася на лінолеум.
У роті миттєво пересохло.
Перед класом стояв той самий придурок з парковки біля торгового центру. Придурок, який виглядав чудово в піджаку з емблемою ліцею, причесаним волоссям і записником у шкіряній палітурці в лівій руці. Стояв біля дошки і писав... Владислав Олексійович, вчитель англійської.
Він дивився на мене, а його лице червоніло.
- Holy crap!!
Увесь клас обернувся подивитися на того, хто викликав таку реакцію. Щоб не дивитися на них, я опустила погляд на екран мобільного, маючи намір не провалитись під землю.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Любов дається лише сміливим
Teen FictionАле в любові не буває винних. Не буває причин, щоб закохатися або розлюбити. Якщо ти любиш когось, завдаючи йому біль, ти завдаєш болю собі. Якщо ти дійсно любиш когось, тобі обов'язково доведеться пожертвувати і власним життям. По іншому ніяк. "Ней...