Кімната середніх розмірів. Я наче лежу на ліжку. Все в білому, сірому і ніжно бузковому кольорах. Багато тумбочок і шухляд в стіні справа від ліжка, навпроти якого розташована величезна шафа-купе на всю стіну з дзеркалами на повен ріст. Маленьке підвищення, схоже на сцену, гітара і синтезатор на ньому. Це – моя кімната. Щось в цьому всьому мені здавалося дивним. Я зрозуміла, що саме, тільки тоді, коли придивилася до шухляд уважніше. З однієї з них виднівся маленький папірець. Я підійшла до неї й дістала його, але коли майже побачила написане, почула гучне дитяче "Єва! Прокидайся! Міла сказала, що сьогодні ти зі мною пограєшся". Я розплющила одне око. На мене дивилося двоє величезних чорних пекельних очей. Насправді це всього лиш Ада, тобто Аделіна, моя маленька чорнява п'ятирічна сестричка.
- О, мій Бог, знову цей шматок тушкованки мене підставив. Адо, дай поспати. У мене зараз бомба в голові вибухне. Нехай твоя сестра з тобою пограє.
- Але ж ти також моя сестра. І ти крутіша. З тобою веселіше, тому що ти моя черепаха і все мені дозволяєш.
- О, так, після тебе у мене спина болить кілька тижнів. Думаю, будь-яка черепаха відмовилася б від свого панцира, якби ним була ти. А тепер дай поспати.
- Ну Євооо! Євооо. Єєєвоо! – через кілька хвилин малій це набридло, вона злізла з мого ліжка і побігла в невідомому напрямку. Я згадала про свій сон. Нісенітниця, але я вирішила перевірити. Папірець зі сну здавався таким знайомим. Я встала і пішла до найдальшої шухляди в кутку кімнати. Відкрила її. Тут лежать мої старі зошити, дитячі книжки та щоденники, а також різні непотрібні дрібнички, з якими шкода розлучатись. Трохи понишпорила. Нічого. Я вже подумала, що зійшла з розуму, але тут із щоденника, який я тримала в руках, щось випало. Це був маленький листочок. Моє серце швидко забилося. Спогади наринули важкою холодною хвилею, і перш ніж я підняла папірець, аби подивитись, я вже знала вміст написаного. Це були три слова, які написав хлопчик, чий кулон я до сих пір ношу. Дивно, а я й забула, звідки він, хоча ношу вже тринадцять років, за які він навіть не потьмянів. Я пам'ятаю, як ми грались, коли були маленькими, але потім я переїхала. Здається, це було не так давно, але з іншого боку, минула вічність, адже так багато змінилось. Цікаво, який він зараз? Чи досі в нього волосся розвивається на вітрі? Чи не втратили своєї краси яскраво-блакитні очі? Мій кулон, ніби у відповідь на ці думки, потеплішав. Може, мені здалося, але... що, якщо ні?
ВИ ЧИТАЄТЕ
Інсомнія. Голос із серця
FantasyЄві скоро 18. Довгоочікуване повноліття, життя тільки починається, а її все частіше переслідують привиди минулого. Багато дивних речей відбуваються з нею, проте що з цього всього вигадка, а що - правда? І яке відношення до цього всього має хлопчик з...
