Інсомнія. Голос із серця

Розділ 8

Зараз
- Єво, прокидайся! - почула сонна дівчина, ще навіть не розплющивши очі. - Виключай звук в голові й ходімо гуляти. Сьогодні просто ідеальна погода, а в ході останніх подій, нам слід розслабитись.
- Міло, дай поспати. Я повністю задоволена своїм теплим ліжком.
- Та годі тобі, це ж ти в нас завжди ходячий позитив. Давай, сніданок вже готовий, досить відлежуватись. Лікар сказав, що тобі потрібні позитивні емоції й свіже повітря.
- Який ще лікар?
- Єво, не тупи, я одразу викликала швидку, коли ти втратила свідомість. Ворушись, Евеліна чекає на нас в "Айстрі".
- Гаразд, гаразд, встаю, - врешті здалась Єва. Вона дуже повільно встала з ліжка і потихеньку пошкутильгала в ванну. Після теплого душу світ почав здаватись їй привітнішим і яскравішим, тож вже з більшою охотою дівчина почала чепуритись та одягатись. Настрій потроху ріс вгору, а після дуже легкого, проте смачного сніданку, усмішка більше не сходила з обличчя Єви. Ада ще спала, тож вона відклала серйозну розмову, яку запланувала ще вчора, на потім. Прогулянка пішки додала бадьорості, тож в кафе сестри прийшли свіженькими, як огірочки. В кутку біля найбільшого вікна на них чекала Евеліна, яка, як завжди, сиділа з книгою в руках і зовсім не звертала ні на що уваги. Час від часу дівчина відволікалась лиш на те, щоб почухати ніс, або ж поправити окуляри, які досить часто сповзали на кінчик носа, а на чашку ароматної кави, яка стояла перед нею, Лін навіть не дивилась. Єва і Міла переглянулись, підморгнули одна одній, після чого підійшли до дівчини з різних боків. А вже після дружнього "Бу!" - обоє тримались за животи, хихочучи з реакції Евеліни. Вона настільки перелякалась, що випадково випустила книгу з рук, а повна чашка кави, що стояла перед нею, ледь не вилаялась, благо дівчина змогла її притримати однією рукою, в той час як іншою поправляла окуляри. Побачивши тих, хто так її налякав, Лін трохи заспокоїлась, а, піднявши книгу, і сама усміхнулась, адже зрозуміла, як кумедно, напевне, виглядала вона зі сторони.
- І вам привіт, - сказала вона, - З чого така терміновість?
- Ми давно не спілкувались, а ти наша єдина та ще й спільна подруга, тож чому б нам не посидіти й не потеревенити про своє дівчаче? - відповіла Міла, одночасно жестом кличучи офіціанта, яким виявився молодий симпатичний блондин, - Мені, будь ласка, карамельне лате і три шоколадних кекси, - сказала вона.
- Мені те саме, що і їй, тільки порцію кексів на два меншу, будь ласка, - озвалась Єва, а тоді троє осіб, включаючи офіціанта, глянули на Евеліну.
- Що? Чому ви так дивитесь? Я вже зробила своє замовлення.
- Ти про остиглу каву, до якої й пальцем не торкнулась? - підозріло глянула на неї Єва, а тоді звернулась до хлопця: - Їй все те саме, що Мілі, тільки замість лате чорну каву. - Добре, дякую за замовлення, - відповів офіціант, привітно посміхнувшись, і пішов виконувати замовлення.
- Агов, навіщо? Я зовсім не голод... - слова дівчини перебило радісне "О, Лін, яка несподівана і приємна зустріч!", яке належало не кому іншому, як Майклу, який міцно обійняв почервонілу до кінчиків вух Евеліну і хлюпнувся на диванчику навпроти дівчат, поруч з Євою.
- Як справи? - запитав він.
- Були чудово, поки ти не з'явився, - огризнулась Міла, а Евеліна здивовано переводила погляд то на Мілу, то на Майкла. Єва лише пожала плечима, мовляв "Нічого не знаю, нехай самі розбираються".
- А що, після того, як з'явився, все стало просто неперевершено?
- Саме так, - відповіла Міла, а коли хлопець нахабно усміхнувся, зі мстивою посмішкою додала: - Тільки навпаки. - Майкл не подав вигляду, що це його образило, проте очі його ледь помітно потемніли.
- А звідки ви знаєте одне одного? - ніяково запитала Евеліна, намагаючись розрядити ситуацію.
- Він причепився до мене в клубі, а потім нахабно вдерся в Євину кімнату, - не моргнувши, відповіла Міла.
- Ще хто до кого причепився. І, до речі, - додав Майкл, трохи нахилившись вперед, - Я нікуди не вдирався, а зайшов досить таки нормальним шляхом.
- Нормальним? Ти називаєш нормальним з'явитись з повітря в кімнаті моєї сестри, та ще й без попередження? - дівчина аж піднялась від обурення, впершись руками об стіл. Майкл повторив рух Міли, і вони опинились лоб до лоба, хоча хлопець помітно нависав над дівчиною.
- А я вже, здається, казав, що не слід ревнувати, - тихо, навіть інтимно, відповів Майкл, знову нахабно всміхнувшись.
- Та пішов ти! - прикрикнула Міла, взяла свій рюкзак і кулею вилетіла з "Айстри". Вона вже не бачила, як до них підійшов той самий офіціант з готовим замовленням, як Єва вибачилась, розплатившись за всіх та залишивши чайові, швидко попрощалась з подругою і вибігла слідом за сестрою.
- Мені також пора, - сказала Евеліна, похапцем збираючись.
- Стривай, я проведу тебе додому, - відповів Майкл.
- Не варто, мені ще до бабусі на пошту слід зазирнути.
- Ми ще побачимось?
- Можливо, - відповіла дівчина та швидко вийшла з кафе на свіже повітря. Майкл залишився сам, якщо не рахувати людей, які його оточували, а тоді його погляд наткнувся на книгу, яка лежала під столом біля місця, де сиділа Евеліна. "Ще побачимось", - подумав юнак і посміхнувся своїм думкам, піднімаючи книгу.
Єва догнала Мілу, яка неслась, як ураган, не помічаючи нікого на своєму шляху.
- Міло! Стій! - гукнула Єва, але не побачивши жодної реакції з боку сестри, додала: - Та зупинись хоч трохи! - цього разу дівчина трохи сповільнила крок, але продовжила невпинно йти. - Куди ми?
- Додому. У мене більше немає настрою кудись йти, чи щось робити.
- Ну гаразд, - відповіла Єва, - чому він настільки тебе бісить? Я не питала в Алекса про нього, проте гадаю, що слід спочатку подзвонити до лікаря, а тоді все уточнити в нього самого, якщо він виявиться реальним.
- А якщо ні?
- Тоді вже будемо думати, - Міла нічого на це не відповіла, і решту дороги дівчата пройшли мовчки, кожна думаючи про своє. Вони більше не спішили, але до дому дійшли досить швидко. Біля самого будинку Міла сказала:
- Ти зараз тільки не лякайся.
- Ти про що? - здивувалась Єва, а Міла різко відкрила двері будинку.
- З днем народження! - хором прокричали Кайл, Алісія, Ада, її няня та Евеліна.
- З повноліттям, сестричко, - додала Міла і міцно обійняла Єву. До їхніх обіймів долучились всі члени привітання, тож згодом дівчина ледь мала чим дихати. Коли всі вручили спантеличеній Єві подарунки та побажали всього найкращого, Алісія запросила всіх за стіл.
- Щиро дякую, мені дуже приємно. Чесно кажучи, я й забула про свій день народження. Коли ви все встигли?
- Секрет фірми, - відповіла Алісія, підморгнувши, і всі почали пригощатись. В Єви не було апетиту, але вона трохи посиділа з усіма на кухні, задула свічки на торті, подивилась комедію в домашньому кінотеатрі, який знаходився в вітальній, і вже в вечері настав час для всіх розходитись. Батьки повинні були знову кудись летіти, Аделіна навіть трохи розплакалась. Міла заспокоювала дівчинку разом з батьками, а тим часом Єва попрощалась з Евеліною, міцно обійняла батька і пішла у свою кімнату. Вона взяла телефон, знайшла в списку контактів номер лікаря, але ніяк не наважувалась нажати на кнопку виклику. Зрештою дівчина почула стук у двері.
- Заходьте, - сказала вона.
- Чим зайнята? - запитала Міла, а коли побачила телефон в руках сестри й нерішучий вираз на обличчі, все відразу зрозуміла. - Не можеш наважитись?
- Ні, - відповіла Єва, похитавши головою.
- Все буде гаразд. В любому випадку я тебе зрозумію і підтримаю. Давай, дзвони, - Єва відчула підтримку Міли й натиснула на кнопку виклику, поки не передумала. Їй здавалось, що гудки тривали вічно, але насправді через кілька секунд лікар підняв слухавку:
- Алло, - сказав він.
- Доброго вечора, лікарю. Це Єва, ваша пацієнтка, якщо пам'ятаєте мене, - невпевнено почала вона.
- Звісно, що пам'ятаю. Щось трапилось? Якісь ускладнення?
- Ні, ні, все гаразд. Я дзвоню з іншого приводу. Це на рахунок донора.
- Що саме ви хочете дізнатись?
- Мені потрібне його ім'я та прізвище.
- Вибач Єво, але ця інформація конфіденційна. Я - лікар, в мене немає права розголошувати лікарську таємницю.
- А що, якщо ця інформація стосується вашого пацієнта? Будь ласка, це дуже важливо. Від цього залежить як мінімум мій психологічний стан.
- Ну гаразд, - важко зітхнули по той бік телефонного дроту, - Зараз погляну в базі. Зачекай хвильку, - Єва нетерпляче барабанила пальцями по тумбочці, яка стояла біля її ліжка. Міла бачила хвилювання сестри й, не зважаючи на свої особисті переживання, вирішила, що їй краще підтримати Єву. Тож вона взяла її за руку і ледь помітно стиснула. Єва полегшено зітхнула і легенько кивнула на жест дівчини. Через кілька хвилин лікар сказав: - Твоїм донором став Алекс Коулз. Він потрапив в аварію неподалік від нашого госпіталю. Його вже було не врятувати, тож ми відразу подзвонили твоєму батькові й зробили тобі операцію. Це все, що я можу сказати. Вибач.
- Все гаразд, цього більше, ніж достатньо - відповіла трохи приголомшена Єва, а лікар, попрощавшись, повісив слухавку. Не те щоб вона цього не очікувала, в глибині душі вона знала, що все реально, але маленька крихта надії сподівалась... на що? На те, що вона виявиться елементарно божевільною? Ні, таке її не влаштовувало. Єва ледь здригнула плечима.
- Ти як? - запитала Міла.
- Не знаю. Я не можу дати точне визначення для мого стану.
- Можливо, тобі слід поговорити з Алексом, а я спробую достукатись до Ади?
- Напевно.
- То.. я піду?
- Так.
- Ей, це краще, аніж бути просто божевільною, - сказала Міла й обійняла Єву.
- Мабуть, - відповіла дівчина, ніяково посміхнувшись, а коли Міла вийшла з її кімнати, провела кілька хвилин в тиші. "Хочеш поговорити?" - запитав Алекс. "Так" ."Що саме ти хочеш знати?" "Почни з початку." "Мій батько ще в дитинстві розповідав мені різні історії, які я пізніше переповідав тобі. Він видавав їх за чисту монету і часто показував мені різні фокуси з вогнем. Мені було цікаво і весело, але іноді я вважав, що ці історії вигадані. Враховуючи, що наші батьки дружили, твої повідомили моїм, що ви переїжджаєте. Я випадково підслухав цю розмову, а потім запитав в мами, чи це правда. Я розгубився, адже не уявляв собі життя без своєї єдиної подруги. Тоді мама порадилась з татом і віддала мені два кулони, історію яких я тобі розповів. Вони справді пов'язують нитки життя людей, проте ніколи вірогідно не відомо, яким чином вони спрацюють. В нашому випадку ми можемо спілкуватись, напевно, саме через нього. Камінь в ньому схожий на колір твоїх очей, тож через нього я все бачу твоїми очима. Після того, як ти поїхала, мені недовго довелось сумувати. Мій батько - чистокровний дракон. Вони не можуть знаходитись довше, ніж 20 років на землі безперервно. Вогонь з храму дракона кличе їх і, не зважаючи на те, що зараз його ніде не видно, він існує і дає про себе знати. Тож ми повинні були вирушити в Магістік. Батько навчив мене як телепортуватись, це було неважко. І ми відправились на його батьківщину." "Стривай, а твоя мама також дракон?" "Ні, вона людина. Я сподіваюсь, що до того моменту, коли настане її час відходити, тобто померти на землі, Еврідіку знайдуть і вона зможе перетворитись на дракона в Магістіку, як батько колись." "Ти також... дракон?" "Наполовину, якщо бути точним, адже моя матір - людина." "А що було далі?" "Далі батько відправив мене в академію в Місті Вогню. Там нас вчать основам та розповідають про наші можливості та здібності, навчають бойового мистецтва, викладають історію Магістіку та людства на Землі. Ми навчаємось там 12 років, а далі можемо обирати заняття, яке нам до душі. Напівдракони можуть жити на землі без обмежень, адже вони наполовину належать цьому світу. Проте живуть вони довше, аніж звичайні люди, а ще приблизно у віці 30 років вони перестають старіти взагалі, або ж цей процес стає дуже повільним. Останнім часом ельфи сильно розійшлись і почали нападати на всіх, кого бачать. Вони роблять це гуртом і ніколи наодинці. Вогонь з храму зник, як і сам храм, тож вони дуже близько підібрались до центру Магістіку. Раніше нога ельфа і близько не могла ступити до Міста Вогню, але зі зникненням Еврідіки все пішло в тартарах. В Сонячному Місті ночі стали темними й холодними, хоча раніше сонце лише вкривалось хмарами в нічний період, в Місячному Місті місяць майже не з'являється, тож Темні ангели, їх ще називають Нічними або Місячними ангелами, змушені запасатись складом ліхтарів. Звісно, там красиво. Нагадує велике місто вночі, коли світить світло, в тисячах вікон. Але все ж це не те саме, що місяць, який ніколи не зникав звідти, подібно сонцю в Сонячному Місті. В Місті Вогню часті грози, чистокровні дракони помирають, а нові не зароджуються та навіть не народжуються. Навіть в Місті Ельфів перестали цвісти квіти, які були там всюди. Ельфи не можуть жити без квітів, тож і для них це катастрофа." "А як ти взагалі опинився на землі?" "Мене телепортував Майкл. Власне, з ним ти вже знайома. Майкл мій найкращий друг. Ми боролись з досить чисельною групою ельфів, які напали на нас, вони вибили нас обох із сил, тож шансів подолати останніх двох в нас вже практично не було. В Майкла було більше сил, тож він не придумав нічого іншого, аніж телепортувати мене на Землю. Очевидно, що зробив він це невдало, тож приземлився я прямо перед автомобілем, який мене одразу ж збив." "Чому ти нічого не сказав про Майкла?" "Ти наказала мені мовчати. Не переживай, все гаразд, я розумію тебе. Сам ще добре не докумекав, як це працює, але, здається, тебе кличе вогонь драконів, а це здібність драконів, тож швидше за все, що тобі передалась крихта моїх здібностей." "Так, стоп, на сьогодні досить. Я лише хочу уточнити... Я справді можу тебе витягнути з себе?" "Теоретично, так. Не факт, що я оживу, але іскра драконів справді робить дива. Спробувати варто." "Гаразд. Отже, мені слід поговорити з цим Марком, який в мене також викликає деякі питання. А про нього, як відомо, знає лише Ада. Тільки вона може з ним зв'язатись". "Тільки будь обережнішою з Марком. Він шукає більше не способи врятувати Магістік, а способи оживити Еврідіку. Не зрозуміло які методи для досягнення поставленої цілі він використовує." "Ну ти мені допоможеш, напевне?" - відповіла Єва напівзапитально, напівстверджувально. "То ти готова до співпраці?" "Ну вона вигідна для нас обох. Ще одне питання... звідки та бабця з лікарні знала про що я думаю?" "Міріям? Це моя бабуся. Вона вміє бачити такі речі. Вона як ясновидюща в вашому світі, проте насправді просто обдарований дракон. Ходить до лікаря Еванса чисто щоб розповісти про наш світ і поїсти своє бананове печиво". "Не буду казати, що все це дивно і що я відразу все прийму, проте тепер я хоча б вірю", - після такої розмови Єва ще трохи помовчала, а тоді пішла в кімнату Ади. Дівчинка сиділа на колінах у Міли й гралась її бузковим волоссям. Єва посміхнулась, адже не часто бачить такі моменти, Міла рідко спілкується з їхньою спільною сестрою. Вона, як і раніше, закрилась в собі й вдавала, що їй все одно на всіх і на все. Проте дівчина прекрасно знала, що Міла одна з найдобріших людей, яких вона знала.
- Адо, сонечко, привіт, - почала Єва, після того, як зустрівшись поглядами з Євою, зрозуміла, що та нічого від неї не дізналась.
- Привіт, черепаха! - відгукнулась дівчинка і кинулась її обнімати, - А ти відкрила мій подарунок?
- О, так, звісно, я відкрила його найпершим, - відповіла дівчина, на що маленька трохи почервоніла. Єва опустила сестричку на ноги, а сама присіла перед нею навпочіпки, взявши малу за руки: - Аделіно, послухай, нам слід серйозно поговорити.
- Як дорослі?
- Як дорослі.
- Це буде наша серйозна доросла розмова? - зраділа Ада.
- Звісно, - серйозно відповіла Єва.
- Тоді давай, починай. Я ще не знаю як починати серйозну дорослу розмову.
- Гаразд. Я от бачила твою троянду, про яку ти не хочеш нам нічого розповідати... Скажи, будь ласка, вона якось пов'язана з Марком?
- Мені не можна про це розказувати.
- Знаю, крихітко, все буде добре. Він сказав, що скривдить тебе?
- Ні.
- Тоді чому ти не хочеш нам нічого розповідати?
- Тому що він попросив.
- Він твій друг?
- Так.
- А як довго ви знайомі?
- Ми познайомились після того, як я побачила Артура.
- Артура? - Єва переглянулась з Мілою, яка сиділа на підлозі й уважно слухала розмову.
- Так, він також мій друг. От тільки... - Ада зам'ялась, - Ми рідко бачимось і я гадаю, що він не хоче зі мною спілкуватись. Вчора він зник відразу, як побачив мене. А я так зраділа, коли побачила його біля троянди. Вона йому подобається, адже він так ніжно до неї торкався, - очі дівчинки стали такими сумними, що в обох сестер на серце навалився важкий камінь. В той момент і Єва, і Міла зрозуміли, що через їхні власні клопоти вони зовсім забули про наймолодшого члена своєї сім'ї, а черв'ячок покаяння зародився в Мілі, напевно, більше, аніж в Єві, адже та проводила набагато менше часу з Адою, аніж сестра.
- Все буде гаразд, - сказала Міла, обнявши Аду.
- Звісно, що буде, - Єва приєдналась до обіймів, - У мене є ідея, - сказала вона, і очі дівчинки загорілись.
- Яка? - запитала вона.
- А давай ми сьогодні пограємо в шпигунів і влаштуємо засідку, як в справжніх шпигунських фільмах? Спробуємо впіймати Артура і змусити його поговорити, адже справжні джентльмени так не поводяться, чи не так? - ідея малій сподобалась, і вона з готовністю відповіла кивком. До ночі залишилось тільки пару годин. Міла відпустила няню раніше, дівчата гуртом повечеряли, одягнулись в усе чорне, аби створити атмосферу гри для Ади й майже о 12 ночі відправились в сад. Вони усі сховались за ріг будинку і чекали. Чекати довго не довелось. Через кілька хвилин дівчата побачили в повітрі згусток фіолетової енергії, який з'явився в повітрі й повільно перетворювався на людські обриси. Єва досить здивувались, коли замість хлопця, схожого на Марка, побачила кучерявого рудоволосого хлопчака, який за віком був приблизно таким, як їхня Аделіна. Хлопчик підійшов до троянди й витягнув з кишені якийсь згорток. Він опинився спиною до дівчат. "Попався", - подумала Єва і, міцно взявши Аду за руку, вийшла з-за рогу. Вона показала сестрам жест мовчанням, а сама нишком підібралась до Артура.
- А що це ти тут робиш? - тихо, майже пошепки запитала дівчина. Хлопчик перелякався, здригнувся і вже почав зникати, проте Єва інтуїтивно схопила його за руку і ніби вирвала з простору, в який він зникав.
- Хто ви? - запитав він.
- Ти краще поясни мені хто ти такий і як знайти Марка.
- Не знаю я ніякого Марка, дозвольте мені піти.
- Артуре! Ти знайшовся! - до них підбігла Ада і міцно обійняла хлопчика. Він зовсім не знав, що йому робити, тому просто ніяково постукав дівчинку по маленьких плечах. Якби було світло, то очевидно, що легкий рум'янець помітила б навіть Міла, яка стояла від малого найдальше, - Чому ти зник учора?
- Не знаю. Злякався.
- Не варто мене боятись. Ходімо я нагодую тебе банановим печивом, я ж обіцяла, пам'ятаєш?
- Зачекай, маленька, він тільки покличе Марка, і ви зможете гратись завтра цілий день. Сьогодні вже пізно.
- Ну Євооо!
- Аделіно, це не обговорюється, - строго сказала Єва.
- Міло?
- Ти знаєш, що з Євою не слід сперечатись, - відповіла друга сестра, і Ада ще більше похнюпилась.
- Ну гаразд. Прийдеш завтра до мене? - запитала сумна Ада.
- Ее.. так, гаразд, - відповів Артур, почухавши потилицю. Діти виглядали кумедними, і якби ситуація не була такою серйозною, старші сестри навіть би помилувались малими. Проте Єва попросила Аду зайти в дім, після чого звернулась до Артура:
- Зроби так, щоб Марк зараз же з'явився тут. Я знаю, що ти збрехав. Повір, це дуже важливо.
- Ну гаразд, - Артур вже хотів було зникнути, проте Єва ще раз провернула той трюк, що і в перший раз. Відчуття було дивним, її наче щось відштовхнуло трохи назад, проте дівчина втрималась на ногах.
- Е ні, - сказала вона, - Роби це тут і зараз, - хлопчик насуплено з-під лоба поглянув на Єву, але скорився. Він міцно закрив очі, а вже за кілька секунд з-під них з'явилось легеньке пурпурове світіння. Наступної миті повітря між Євою і хлопчиком згустилось, вона відпустила малого та відійшла на кілька кроків, а темний згусток енергії, що почав переходити в людські обриси, перетворився на високого темноволосого хлопця з очима, які були темнішими, аніж згусток, з якого він з'явився.
- Привіт, Єво. У тебе є для мене щось цікаве?