Інсомнія. Голос із серця

Розділ 4

Пізніше вночі

Високий темно-русий юнак вже пів години спостерігав за дівчиною, що невідривно вільним птахом рухалась на танцювальному майданчику. Його теплі карі очі уважно виглядали через скло окулярів в чорній облямівці когось, хто, здається, ось-ось мав би з'явитись. "Він тут, " - думав він, - "Я це відчуваю". Спостерігаючи, хлопець нервово барабанив пальцями по барній стійці, а його погляд щосекунди повертався до дівчини. Її бузкове волосся ледь сягало підборіддя, очі, кольору яких він не міг розгледіти, трохи світились від випитого алкоголю. В клубі було настільки жарко, що вона мусила кожні кілька секунд здувати гривку з очей, проте це аж ніяк її не зупиняло. Дівчина ловила погляди людей з усіх сторін, проте зовсім на це не зважала. Здавалось, що вона жила цим танцем, а її рухи були витягнуті із самого серця. Це заворожувало, і якби цей прекрасний юнак не поспішав, то, можливо, також би помилувався. Але часу в нього зовсім не було, він просидів тут досить довго, хоча той, кого виглядав хлопець, так і не з'явився. Зрештою, молодик вирішив щось для себе, і, кивнувши своїм думкам, пішов у напрямку танцівниці. Танцівниця ледь не померла зі страху, коли він несподівано підійшов і торкнувся до неї. Дівчина вже хотіла було відрубати пару ласкавих словечок, але втратила дар мови, як тільки побачила хлопця. Вона помітила веселі іскринки в його очах, але ті були притуплені чимось іншим.
- Де Алекс? - голосно запитав хлопець, чого дівчина зовсім не очікувала. Про себе він зауважив, що її очі були світло-сірими, майже блакитними. Таким бувало небо після грози: ще не ясним, проте вже не таким похмурим і сумним. Юнак відкинув ці думки, йому слід було зосередитись на цілі, яку він сам собі поставив.
- Ее.. я не знаю ніякого Алекса, - ніяково відповіла незнайомка. Музика в клубі гриміла так голосно, що їй приходилось перекрикувати її : - А, може, познайомимось? - лукаво посміхнулась дівчина після того, як взяла себе в руки, - Я - Міла. А тебе як звати? Не шукаєш собі компанії?
- Я запитав тебе про Алекса. Високий, світло-русе волосся, очі зелені. Я чую його запах, і він йде від тебе.
- Не знаю я ні про якого Алекса, - твердо повторювала Міла. Тоді незнайомець, що до цього і так поводився не дуже толерантно і ввічливо, несподівано міцно схопив її за руку і потяг на вихід. Дівчина настільки очманіла, що почала вириватись вже тоді, коли вони були біля виходу. - Чого тобі треба? Я зараз охорону покличу.
- Де Алекс? Чому ти мені брешеш? – він відчував, як вогонь в його жилах закипав і прагнув вийти на волю. Хлопець глибоко вдихнув прохолодне нічне повітря, спробував взяти себе в руки і зосередитись на словах, що промовляла ця бузкововолоса.
- Та не брешу я тобі, ти що, зовсім неадекватний? Якого біса ти витяг мене з приміщення? Тут холодно, між іншим.
- Але ж від тебе чути його запах, - знітився юнак, а Міла подивилась на нього так, наче той втік з лікарні для душевнохворих. Він зрозумів, що, навіть якщо дівчина щось і знає, говорити не збирається. Хлопець поглянув на її оголені плечі, які вона потирала руками, і йому стало ще більш ніяково. Він взяв свій шкіряний жакет і без слів простягнув їй. - Майкл.
- Що? - не зрозуміла вона.
- Майкл. Мене звати Майкл. Не можу зрозуміти, чому я зловив його слід на тобі. У тебе немає знайомих, які могли би знати Алекса?
- Зовсім не розумію, у чому річ, але, можливо Єва може знати. Вона зараз, напевне, спить, адже, як бачиш, пізно, тому можу запитати у неї і ми зможемо знову зустрітись. Скажімо, завтра, о цій самій годині?
- Та ні, не варто, я сам. Вибач за грубість. І зайди всередину, простигнеш, - сказав Майкл і безслідно зник, розчинившись в повітрі. Вона нічого не встигла зрозуміти чи побачити, окрім миттєвого спалаху. "Перепила", - подумала Міла, проте глянула на жакет, що тримала в руках і зрозуміла, що це не галюцинації. Дівчина більше не затрималась в клубі ні на хвилю, швидко зайшла всередину за речами, що зберігались у сховищі для відвідувачів, викликала таксі й поїхала додому. Весь залишок ночі Міла просиділа в інтернеті, гуглячи слова по типу "привид", "аномальні явища", "вампіри" та все в такому роді. Тоді сон скорив її, і дівчина заснула біля ноутбука, навіть не виключивши його.
На ранок наступного дня Єва прокинулась від почуття, що за нею хтось спостерігає. Спочатку вона подумала, що це Аделіна, Міла, Алісія, або ж батько, проте згадала, що Міла ще в клубі, Ада, швидше за все, спить, а батьки на роботі. Тоді вона різко розплющила очі й з несподіванки запищала на все горло, прикриваючись ковдрою. На неї дивився той самий юнак, що вчора так несподівано зник після знайомства з Мілою. Проте звідки ж їй було знати? Він весело посміхався, бачачи, як дівчина червоніє і не знає, що їй робити, а коли в неї закінчилось повітря і вона зупинилась аби набрати ще порцію, незнайомець затиснув їй рот долонею.
- Тихіше, сестру розбудиш. Домовмось: зараз я заберу руку, а ти спокійно посидиш і поговориш зі мною, гаразд? Обіцяю не кривдити тебе, тільки не роби дурниць. Зрозуміла? - Єва кивнула кілька разів для впевненості, а коли хлопець забрав свою руку з її обличчя, дівчина ледь не подавилась вже набраним повітрям для нового крику, коли почула "Єво, заспокойся, це - друг" у своїй голові. Вона замовкла радше від несподіванки, хоча зовсім не зрозуміла, що відбувається. А ще кулон нагрівся до високої температури, що останнім часом було не такою вже й рідкістю. Єва торкнулась до нього, намагаючись заспокоїтись. Цей жест не оминув уваги незнайомця і на мить він завмер, ніби щось пригадавши, а тоді пильно поглянув на неї. "Господи, я ж не пила, що це за чорт?" - подумала вона, а хлопчачий голос в її голові засміявся сміхом, який, як на диво, був для неї таким знайомим і приємним, що по тілу пройшли мурашки. Дівчина скривилась.
- То ти знаєш Алекса? Припини мовчати. Агов! - тільки зараз вона помітила, що невідомий юнак махає рукою перед її обличчям.
- Якого ще Алекса? Я нічого не розумію.

- Не вірю. Ти все розумієш, я бачу сумління в твоїх очах. Розкажи мені все, що ти знаєш.

- Не знаю я ніякого Алекса!

- Не мели дурниць! Щось ти все-таки знаєш. Кажи мені! – Майкл спробував обхопити дівчачі плечі. Його погляд знову зупинився на такому знайомому кулоні, колір якого дуже нагадував очі його друга.

- Дай спокій! Не знаю я нічого! - з нервовими слізьми на очах закричала Єва і спробувала вирватись від рук божевільного незнайомця. "Справді не знаєш?" - запитав голос.
- Що тут відбувається? - в кімнату зайшла Міла, і слова, що хотіла вона сказати, застрягли в горлі від несподіванки, - Майкле? Що ти тут робиш? - а тоді глянула на свою майку й шорти, і одразу почервоніла.
- Так, заткніться всі! - прокричала Єва, - Я нічого не розумію! Міло, хто цей хлопець? Чому він тероризує мене в моїй же кімнаті? Що це за голос в моїй голові? Чому ви всі сюди прийшли? Господи, я зійшла з розуму.
- Який голос? - одночасно запитали Майкл з Мілою. Хлопець від несподіванки відпустив дівчину, а Єва, протираючи очі, повторяла, що це все сон і зараз вона прокинеться. Нічого не відбувалося. Збоку це було схоже на сцену з німого фільму, де, однак, було чути голос Єви. Майкл з Мілою перезирнулись. Нічого не пояснюючи, дівчина швидко одягнула джинси й футболку і вибігла з будинку на вулицю, не сказавши ні слова. Присутні, як загіпнотизовані, мовчки спостерігали за всім, що відбувалось. Усі троє були шокованими, ніхто з них не розумів, що коїться. Вони наче були в різних світах, в кожному з яких була своя реальність.
- Стривай! - гукнув Майкл, оговтавшись, проте Міла зупинила його:
- Облиш її. Спочатку ти винен мені пояснення, - сказала вона і склала руки на грудях.