Інсомнія. Голос із серця

Розділ 11

                                            Зараз. Ада
Поки дорослі обговорювали свої проблеми, щаслива Ада побігла в сад до своєї улюбленої рослини. Коли вона почала розгортати згорток, що дав їй Марк, помітила, що в кущах щось зарухалось, а коли дівчинка придивилась пильніше, змогла побачити ледь помітну руду чуприну.
- Артуре, чому ти ховаєшся? - запитала вона. Секунду хлопчик не рухався, здивований пильністю малої, а тоді вже нічого не вдієш: потрібно виходити.
- Привіт, — невпевнено сказав він, виходячи з кущів, — Я тут просто милуюсь твоєю трояндою.
- О, тоді гаразд. Я зараз буду її підживлювати. Хочеш подивитись? - Артур кивнув і разом з дівчинкою присів навколішки навпроти троянди. Ада розгорнула згорток з незрозумілим блискучим фіолетовим порошком, витягла папірчик з закляттям, що був всередині й, висипавши весь порошок, проговорила слова на мові, якої Артур не чув досі. Коли прозвучали останні слова, бутон на кілька секунд відгорнувся і почав збільшуватись на очах, а звідти засвітилось біле сліпуче світло. Хлопчик сидів, не в змозі поворухнутись, а відкритий згорток випав з Аделіниних рук. "Марк", - тихо прошептала вона, з відчуттям тривоги, гордості та початку чогось великого одночасно.
                                            Тим часом
— То що за ідея в вас виникла так одночасно? - запитала здивована Єва, звертаючись одночасно до Майкла та Алекса.
- Алекс також щось придумав? - у відповідь поцікавився Майкл і вишкірився на повен рот, а Єва кивнула.
- Не факт, що ідея одна й та сама, — зауважила Міла. - Єво, запитай, що він придумав. - всі присутні в кімнаті затихли й подивились на дівчину. "Я гадаю", - сказав Алекс, - "що слід звернутись до Мері". "Це та бабуся, яку я бачила в лікарні?" "Саме так". "Але чим вона допоможе?" "Вона знає більше, ніж показує. Про пророцтво вона, швидше за все, знала задовго до того, як його знайшов Марк. Вона може допомогти знайти усіх потрібних людей. Крім того, в ній тече чиста кров драконів". Єва озвучила все, що їй сказав Алекс. Майкл підтвердив те, що у нього була та ж ідея.
- Це дуже хитра бабка. Хто його знає, що ховається в її старечій голові, — сказав він.
- Ада, — раптом промовив блідий Марк і зник. Усі відправились в сад, слідом за ним. Вони мали змогу спостерігати, як бутон квітки, що збільшився удвічі, трішки відгорнувся, а зсередини виднілось бліде світло, яке поволі зникало. Марк обіймав перелякану Аду, а на обличчі Артура читався чи то тріумф, чи то шок. Єва з Мілою підбігли до малої та та швидко пригорнулась по черзі до сестер. Усі інші присутні розуміли, що цей знак означає лише те, що в них залишається все менше часу.
- Відправляємось до Міріам негайно, — сказав Темний Ангел, оглянувши всіх.
- Я знаю, де вона живе. Візьміться за руки, — озвався Майкл. Герої беззаперечно виконали прохання хлопця і вже за мить перемістились на край містечка. "Далекувато до лікарні", - про себе зауважила Єва. Вони опинились перед величезним блідо-рожевим будинком, навколо якого було багато квітів, які, не звертаючи на те, що ще зовсім рано, радували око кольоровими барвами. Першим у хвіртку зайшов Майкл. Ніхто не заперечував, адже усі розуміли, що той повинен бути знайомий зі старою. Юнак постукав в червоні дубові двері. Мері відчинила майже одразу.
- Майкле! - зраділа вона, обняла збентеженого юнака і розцілувала в обидві щоки.
- Як я рада тебе бачити. О, Єво, і ти тут? А це що за дітки? - вона глянула на малечу.
- Я — Ада. Мені 5. Я люблю бананове печиво. А це — Артур. Йому 7 і він вміє зникати та з'являтись, як Марк, — довірливо зізналась привітній бабусі Ада.
- Бананове печиво? - зраділа та, — та це ж моє улюблене. Заходьте в дім, я вас нагодую. В мене ще й сік свіжий є. Ходімо. Вас що, не годують? Бідненькі мої. Ну, що ви стоїте? - Ада взяла Артура за руку і потягла всередину, вмить забувши про всі заборони не розмовляти з незнайомцями. Слідом зайшли усі інші. Останнім зайшов Марк, ввічливо кивнувши Мері, яка зробила те саме у відповідь. Всередині будинок був дуже просторим, проте затишним. Бабуся посадила малих за стіл, поставила перед ними величезну тарілку з печивом, трилітрову банку з соком та по стакану, а всіх інших відвели в іншу кімнату. Єва вже хотіла було щось сказати, але Мері перебила її:
- Я знаю, навіщо ви тут. Троянда вже розпустилась? - усі кивнули, — отже, часу в вас вже зовсім мало. - вона замислилась. - Що саме ви хочете знати?
- Нам потрібна детальніша інформація про пророцтво. Особливо нам потрібні люди, про яких у ньому говориться, — сказав Марк.
- На рахунок людей все просто. В пророцтві порівну дітей Світла та дітей Ночі. Діти світла — це Ангел Життя, двійник та дракон, а діти Ночі — Ангел Смерті, провідник і душа напівдракона. Чиї імена вам відомі?
- Ми знаємо про двійника і про Темного Ангела.
Напівдракон нам також відомий. Це ваш онук, місіс Міріям.
- Я знаю про це. Безголова Марта, матір Алекса, так необачно віддала йому кулони та навчила зв'язувати нитки життя. Ех, якби не це...
- Ми були дітьми, — насупилась Єва, — а тітка Марта хотіла як краще, — Додала вона те, що сказав їй Алекс.
- Хотіла, як краще, а вийшло, як завжди. Та що тепер робити. Можу припустити, що усі частинки пророцтва серед вас, адже нитки життя повинні бути тісно переплетеними.
- А як визначити хто є хто? - запитав Марк.
- Дракони підживлюються енергією Світлого Ангела. Спочатку все відбувається дуже помітно, тож ви не сплутаєте, якщо щось таке трапиться. Хочу зазначити, — стара подивилась на Мілу, — Що дракони роблять це не спеціально. Просто в Ангела життя, особливо тоді, коли здібності проявляються вперше, надто багато енергії, яка виділяється назовні. Тому всі істоти поглинають її мимовільно. - Після цього Міла з Майклом переглянулись. Ні для кого ці погляди не стали несподіванкою, проте сама дівчина не хотіла миритись з "подарунком", який випав на її долю. Вона не придумала нічого кращого, окрім вибігти на вулицю. За нею слідом вибіг Майкл. Єва хотіла вийти, аби підтримати зведену сестру, проте Марк притримав її за руку.
- Цікаво, цікаво, — сказав він, — старша сестра — дарує життя, а молодша його забирає. Я не здивований, адже в мене були підозри. Але що на рахунок двійника?
- З цим я вам можу допомогти. Його знайти важче, адже в ньому тече ангельська кров Натаніеля, проте я знаю, як це зробити. Є лише одне "але".
- Що за "але"? - одночасно запитали Марк і Єва.
- Я не знаю закляття для пошуку двійника. Воно знаходиться в найбільшій бібліотеці Магістіку на Землі. А володіє ним ніхто інший, як мій син, Стефан. Вам слід відправитись до нього. Темний, я покажу тобі образ інтер'єру його будинку, а коли він віддасть сувій із закляттям, повертайтесь до мене. Вже вечоріє, тож краще залишитись і переночувати в мене. Ви потомлені. А ваш Ангел і дракон повернуться. Не переживайте так, — посміхнулась Мері до нетерплячого Марка та збентеженої Єви, — часу більше, аніж вам здається, — і, підморгнувши, вона пішла в кімнату, в якій сиділа малеча.
- Єво, тобі дійсно треба виспатись, — звернувся до дівчини Марк, — На сьогодні пригод достатньо. І це не обговорюється, — додав він, коли Єва вже відкрила було рота, аби заперечити.
- А що на рахунок тебе?
- Я відправлюсь в Магістік. Хочу дослідити що діє на бар'єр без тебе.
- А сон і відпочинок?
- Темрява не спить, — відповів Ангел, повільно танучи в повітрі.
                                  Міла і Майкл
Міла зупинилась біля великої, затишної на вигляд, дерев'яної гойдалки, прикрашеної різнокольоровими квітами. Вона присіла на неї та, замислившись, не помітила, як почала помірно і плавно гойдатись. Дівчина думала тільки про те, що усі завжди вирішують все за неї: батько зрадив мамі з її найкращою подругою і пішов, не попрощавшись, мама одружилась з Кайлом, зовсім не порадившись з Мілою, та й узагалі цих ситуацій було безліч. А тепер ще й хтось там далеко вирішив, ніби то вона — ангел. Чому вона повинна покидати свій дім і вирушати в якийсь незрозумілий світ, який ніколи, ніколи не замінить їй батьківщину? Роздумуючи над своєю гіркою долею, Міла і не помітила, що досить довго сидить не сама. Її сусідом виявився Майкл, який сидів поруч, вилізши на гойдалку з ногами та обнявши руками коліна. Він дивився в одну точку, кудись в далечінь і здавалось, що той зовсім не помічав своєї сусідки.
- Чому так мало у цьому житті залежить від нас? - перервала паузу Міла.
- Це не так, — хлопець ніби чекав цього питання і зовсім не здивувався, що дівчина заговорила.
- І в чому полягають твої аргументи? Господи, Майкле, назви хоч один з них.
- Твоє волосся.
- Що? - не второпала Міла.
- Твоє волосся. Хто вирішував пофарбувати його в бузковий колір чи ні? Хто вирішував, стригти його чи ні? Невже Всесвіт, якого усі звикли звинувачувати в усьому?
- Це зовсім інше. Це рішення не таке важливе.
- Не важливе?
Хмм.. Наскільки я зрозумів, ви з Євою не рідні, чи не так?
- До чого тут це? І як ти здогадався? - Майкл усміхнувся.
- Її запах зовсім відрізняється від твого, хоча є ледь помітні нотки схожості. Для кровних родичів цього не достатньо, тож я вирішив, що ви зведені.
- На рахунок запаху... Чому ти завжди про нього згадуєш? Його ж не можливо відчути здалеку, хіба що ти — собака.
- Ні, не собака. Всього лиш дракон, — відповів хлопець, вдосталь насміявшись. Це змусило Мілу показати скупий натяк на посмішку.
- Тоді як ти відчуваєш запахи?
- Кожна душа оточена тонкою оболонкою, яка має власний, неповторний запах. Це як відбиток пальця однієї людини. В істот, схожих на мене
- подвійний зір. Тобто ми можемо бачити сліди, які залишають люди, самі того не знаючи. Однаковим може бути колір, але запах - ніколи. В нашій другій, драконячій іпостасі, ми маємо вусики.
- Як в котів? - засміялась Міла.
- Щось таке. Але в нас їх тільки по одному з кожного боку. Це дуже допомагає. Проте коли люди тісно спілкуються між собою, нитки оболонки відділяються і залишають слід на людині, з якою відбувалась взаємодія. Ось чому так легко прослідкувати, чи спілкується дана особа з тим, хто тобі потрібен.
- Зрозуміло.
- Повернемось до теми нашої розмови.
- О, так, досі не зрозуміла, до чого було те питання.
- Ада, ваша спільна з Євою сестра — також те, що від тебе не залежить. А проте хто змусив тебе її любити? Мовчиш? Отже, і я про це. На нашому шляху трапляються багато труднощів. І тільки ми можемо обирати, що нам з ними робити і як все обернути нам на користь, тільки ми можемо щось зробити. Подумай про це.
- А на рахунок іскри?
- Якої іскри?
- З пророцтва. Ти маєш мене підпалити чи... як? - хлопець знову голосно розсміявся.
- Можна й так сказати. Напевне, я маю дати тобі копняк під твій прекрасний... тобто напоумити тебе зробити все правильно, чи щось таке.
- Напоумити, кажеш? - Майкл кивнув, — ну дивись, щоб твої слова не обернулись потім проти тебе. Адже я тебе потім так напоумлю, що мало не покажеться.
- А ти спочатку злови, — дракон підморгнув і зі швидкістю світла опинився за спиною бузкововолоски. Він смикнув її за волосся і, сміючись почав тікати. Міла так розізлилась, що зовсім забула про все на світі. Волосся — це те, до чого не міг торкатись ніхто, окрім неї.
- Ах ти ж... - сказала вона і погналась за тим пройдисвітом, який щойно був таким серйозним, наче його підмінили, а через секунду гасав садом як п'ятирічне дитя.
                                                  Єва
Після того, як Марк зник, Єва довго простояла на одному місці, дивлячись в одну точку. "Єво". - сказав Алекс, - тобі справді потрібен відпочинок. Йди в мою кімнату". Вона здивувалась, адже зовсім забула про те, що Міріям — бабуся її дитячого друга. "І куди мені йти?" "Бачиш ті сходи біля кімнати, що трохи лівіше від тебе?" "Так". "Піднімись на другий поверх. В кінці коридору — моя кімната, переночуєш там". Дівчина виконала все, про що їй сказав дух і, як тільки її голова торкнулась м'якої подушки на величезному ліжку, вона відразу заснула. Їй снилась темрява. Спочатку нічого не відбувалось, але потім Єва побачила невеличку світлу точку і чи то вона рухалась до неї, чи то та точка наближалась сама до неї, дівчина не знала. Чим ближче вона була до неї, тим чіткіше Єва бачила, що це обриси її кімнати. Вона знову опинилась навпроти дзеркала у своїй кімнаті. Дівчина згадала про прохання Марка і спробувала поворухнутись. На диво, цього разу її нічого не стримувало. Заніміння зовсім не було і вона могла практично вільно рухатись. Єва озирнулась. В кімнаті не було нікого, окрім неї, але наступної миті, коли вона знову поглянула в дзеркало, хтось блискавично штовхнув її та дівчина ніби провалилась всередину. Відчуття її дещо відрізнялись від тих, коли вона проходила крізь дзеркало в великій залі храму. Повз неї наче пронеслась тисяча іскорок світла, а тоді її викинуло з того простору, в якому вона знаходилась. Єва опинилась в храмі. Тієї ж миті дівчина прокинулась. Спочатку вона не могла впізнати, де знаходиться, але згодом зрозуміла, що це кімната Алекса. "Алексе, ти це бачив?" "Звісно, дурненька, я бачу те саме, що й ти." "Тобто сни в тебе такі ж як у мене?" "Найчастіше, так. Хіба що ти в комі." "Здається, я знайшла спосіб переміщення в Магістік для мене. Варто спробувати." "Ні, зачекай, ти не знаєш напевне. Це може бути небезпечно, адже у разі удачі, ти не знаєш, як повернутись назад." "Часу обмаль, варто спробувати." "Єво, ні. Ет, дурне дівчисько." Єва одразу помітила дзеркало у повен ріст, прикріплене до шафи. "Не таке велике, як у мене, але підійде." Вона глибоко вдихнула, а тоді врізалась в дзеркало, добряче вдарившись головою.
- Чорт, — сказала дівчина, потираючи чоло, — чого ти ржеш, телепню? - звернулась вона до Алекса. "Слава Богу, що не спрацювало." - Це ще нічого не значить. Якою там мовою зазвичай говорять закляття? Латиною? Отже, ще не все втрачено. "І коли ти встигла її вивчити?" - засміявся хлопець так голосно, що Єва серйозно злякалась за свій слух. - Google перекладач вельми допоможе мені в цій справі. - вона хитро посміхнулась і витягла з задньої кишені джинсів свій смартфон.
- Отже, перекладач, — дівчина швидко надрукувала все, що їй потрібно. Шанси на те, що це спрацює, були малими, але ж їй потрібно тільки два слова. Чому б не спробувати? Єва прочитала про себе слова кілька разів, а тоді встала так, як вчив її Марк, напрямивши руку паралельно дзеркалу.
- Speculum transitus! (лат. Дзеркальний перехід) - сказала вона. Нічого не трапилось. "Отже, не працює", - подумала юна провідниця, але все ж вирішила спробувати. Вона торкнулась дзеркала, після чого його дзеркальна поверхня стала схожа на водну. Єва не повірила своїм відчуттям, але просунула руку по лікоть всередину. Відчуття були такими, наче спочатку ти долаєш поверхню води, а далі — нічого немає. "Як в майнкрафті" - подумала дівчина." "Єво, зупинись" - просив Алекс, але вона вже пройшла повністю. Всередині було так само, як і в сні: скрізь пролітали кристалики світла. Тепер вона змогла розгледіти, що вони схожі на дзеркальні уламки. Її політ закінчився і Єва вийшла з дзеркала. Інтер'єр зовсім не був знайомим, але дівчина вирішила роззирнутись і, можливо, запитати в господарів, де вона знаходиться. Такими були її думки, поки та не почула два грубі голоси, від звуку яких по її тілу пройшли мурашки. Нічого кращого, аніж сховатись за невеличкою фіранкою біля маленького круглого вікна, Єва не придумала, а думка про те, щоб увійти назад в дзеркало навіть не відвідала її світловолосу голівку. "Єво, швидко в дзеркало" - сказав Алекс. "Цить, вже пізно" - відповіла вона, коли зрозуміла, що голоси наближаються. Один зі співрозмовників промовив ім'я. Від його звуку серце Єви забилось швидше.
- Він обіцяв, що повернеться, чорт лисий, — сказав один з них. Його волосся було світлим та довгим, як у казках про ельфів, а вуха загострені настільки, що здавалось, ними можна проколоти дерев'яну дошку. Не дивлячись на це, у ньому була своя дивна краса, яка ніби зачаровувала. На зріст він був трохи вищий за Марка, а це означає, що він був досить високим.
- Він повернеться. Треба вірити Величному і буде у нас нагорода, — відповів другий, що був повною протилежністю іншого. Він був короткостриженим та досить низьким, у порівнянні з першим, його волосся було червоним і Єва подумала, що дивно, що жителі Магістіку використовують людську фарбу для волосся, при цьому ненавидячи їх рід. "Це природний колір. Ельфи не можуть фарбувати волосся. Крім того, не забувай, що вони були людьми."
- Він зник на багато років, залишивши свій народ ні з чим. Єдине, чого він домігся — це можливість для нас входити на землі тих телепнів з "вищих рас". Та зміни вже подобу, Томасе, бо мене бісить цей людський вигляд. - червоноголовий послухався і за мить Єва побачила, як на місці низенького чоловічка-фрика стояв високий довговолосий ельф з гострими вухами та таким же червоним волоссям, як до того. - Адіусе, Стривай, — сказав Томас і по спині у Єві потік холодний піт, — Здається, ми не самі. В людській подобі нюх не такий хороший, але зараз я відчуваю запах чогось солодкого. Солодкого і людського.
- Цікаво, який дурень посмів сюди зайти, — відповів Адіус, роззираючись довкола. Томас відчинив шафу, яка стояла навпроти вікна, але, звісно, там було пусто. Тоді Адіус підійшов до вікна і блискавично розгорнув фіранку.
- Так так, хто тут в нас? Пхе, фіранка, як банально.
- Вибачте, пане..мм.. Адіусе. Я тут випадково. Трохи заблукала. Ну я піду, — сказала Єва. Вона вважала, що всі методи для порятунку хороші, але Адіус міцно схопив її за горло.
- Не так швидко, — сказав він, — ми шукали розваг, Томасе, але розваги самі так необачливо приперлись. Заведи її в підвал, а я пошукаю свій найкращий ніж. Здається, сьогодні буде весело. - І він різко пхнув її другому ельфу. Якби той не зловив, то дівчина, імовірно, досить сильно вдарилась би об кам'яну підлогу.
- Ні! Пусти! - кричала Єва.
- Не вийде, крихітко. Тобі ніхто не допоможе. Якщо пощастить, то ми тільки зіпсуємо тобі личко, — прошептав той, що Томас і дівчина почала відчайдушно кричати.
- Марк! Марку, допоможи! - кричала вона, навіть не сподіваючись на те, що той почує. Але раптом повітря згустилось, і звідти з'явилась незмінно чорна постать хлопця.
- Відпустіть, — тихо промовив він. Тон його голосу злякав навіть Єву, не кажучи вже про ельфів.
- Я сказав відпустіть! - прикрикнув Марк, різко жбурнувши в обох одночасно кинджали, які він невідомо звідки взяв. Адіуса намертво прибило до найближчої стіни за одяг, а другий кинджал поранив щоку Томаса і той швидко відпустив Єву, яка швидко підбігла до Марка. - Дурепа, — сказав він і вони зникли.