Інсомнія. Голос із серця

Розділ 3

Зараз

Невеликий сад з трояндами тільки-тільки почав цвісти, хоча інша його частина давно вже була зеленою. Ада сиділа з відерцем і лопаткою на траві й пересипала землю, уявляючи себе садівником. Чорне, як смола, довге волосся, ледь розвивалося на легенькому вітерці, і дівчинка підставляла своє обличчя йому на зустріч. Артур не з'являвся вже декілька днів, хоча вона навіть два рази ходила до місця, де вони вперше зустрілися. Раптом маленька почула якийсь шум і обернулася до джерела звуку. Там нічого не було, тому вона розвернулась назад, маючи намір продовжити гратись. Наче нічого особливого, однак долею їй була приготована ще одна зустріч. Дівчинка навіть не встигла злякатися, коли побачила навпроти себе дорослого темноволосого хлопця, що сидів навпочіпки, навпроти неї. Він пильно дивився їй в очі, ніби намагаючись заворожити, прикувати до місця, проте навіть без цього вона не посміла б поворухнутись. Їй було моторошно, але разом з тим її душу сковувала дитяча безрозмірна цікавість. Хлопець начебто загіпнотизував її, так що вони, не відриваючись, дивилися одне на одного. Всередині Ада відчувала щось, чого ніяк не могла збагнути: щось темне, таємниче, але дуже привабливе і нове. Воно накопичувалось там, поблизу серця, набираючи силу і намагаючись вирватись, тягнучи свої щупальця назустріч чомусь дуже знайомому і такому... рідному. Нарешті, незнайомець заговорив. Голос його був схожий на мелодію сирен, що заманюють жертв у свої тенета: такий спокійний, ніжний, таємничий.
- Привіт, мій ангеле. Що ти тут робиш? - запитав він. Ада промовчала, тому що її вчили, що не можна говорити з незнайомцями. - Не бійся, я не ображу тебе. Хочеш, я допоможу тобі виростити надзвичайно чарівну квітку? Прямо зараз, в цю саму мить. Вона буде особливою, таку більше ніхто не зможе виростити.
- А що це за квітка? - пожвавилась дівчинка.
- Троянда. Не бійся, ти завжди зможеш зупинитись, якщо відчуєш небезпеку.
- Це неможливо. Трояндам потрібно набагато більше часу, аби вирости. Здається, дядечку, ви мене дурите, - відповіла Ада, по-дитячому надувши губки й склавши руки в замок. "Дядечко" таємничо посміхнувся.
- То перевірмо. Тільки для цього потрібна твоя віра, адже без неї ніколи не трапиться диво. Санта не приносить подарунків тим, хто в нього не вірить, а святий Стефан не допомагає тим, хто вважає його вигадкою. Троянди – горді квіти. Вони потребують особливої шани та догляду. Для них образливим буде найменший твій сумнів. Ну що, ти віриш в чари, які оточують кожну істоту, кожен предмет, кожну молекулу повітря навколо тебе?
- Ні.
- Гаразд, тоді нічого не вийде, проте це твій вибір і я його поважаю. Шкода, звісно, адже ти дуже особлива дівчинка. Пам'ятай, що тобі все під силу. В цій голівонці, - юнак ледь помітно торкнувся вказівним пальцем до дитячої скроні, - Знаходиться те, що принесе щастя не тільки цьому світу. Що ж, радий був познайомитись, Адо, - хлопець піднявся, щоб іти, але дівчинка була настільки заінтригована, що все ж вирішила спробувати. Її навіть не збентежив той факт, що незнайомець звідкись дізнався її ім'я. Це наштовхнуло її на думку, що він читає її думки, а отже каже правду, тож вона промовила:
- Стій. Я постараюсь повірити. Чесно-чесно. Не йди. Мені самотньо.
- Добре, - він знову тепло посміхнувся, а на його щоках з'явились ямочки, які Ада прийняла за ознаку щирості та доброти, - Тоді тобі залишається лише подарувати мені свою віру, - юнак засунув руку в кишеню своїх штанів, витяг звідти щось і сів навпроти дівчинки так само, як раніше.
- Що це?
- Це насіння нашої майбутнього квітки. Візьми лопатку і відкопай трохи землі, - в край зацікавлена дитина послухалась і швидко виконала прохання, - Молодець. Зараз я кину насіння сюди, а ти акуратненько засиплеш його землею, - дівчинка виконала все, що їй говорив цей дивний юнак, з нетерпінням чекаючи, що ж буде далі, - Дивись уважно, - сказав він, закрив очі й поставивши руку над місцем, де повинне бути закопане насіння, промовив: "Et dabo tibi animam meam, flore nigro. Germinent (лат. Я даю тобі життя, чорна квітко. Прорости.)". - Під руками хлопця з'явилося світле світіння, що поступово переходило в темне. З-під опущених вій теж виднілось м'яке світло. Мить, і все зникло. Він подивився на дівчинку, яка переводила погляд з його рук на очі, квітку, і назад, після чого сказав: - Тепер це твоя квітка. Ти повинна вдихнути в неї життя, а потім доглядати за нею і захищати від будь-яких небезпек. Тільки ніколи й нікому не говори про неї. Це буде нашим маленьким секретом.
- Гаразд, я зрозуміла, але як вдихнути в неї життя?
- Повторюй за мною: "Fides adjuvat. Vive (лат. Моя віра допоможе. Живи.)". А потім вдихни в неї життя.
- Fides adjuvat. Vive, - після цих слів в крихітних дитячих руках з'явилося щось схоже на пилок, а її очі світились містичним м'яким темним світінням. Вона дмухнула на нього в напрямку квітки. Якусь мить нічого не відбувалося, але потім рослина повільно почала проростати. Через хвилину на них дивився бутон надзвичайно красивої чорної троянди з великими срібними шипами. Очі дівчинки горіли. Вона хотіла розплакатися від щастя і гордості одночасно. Коли Ада вже хотіла подякувати новому знайомому за таке чудо, його вже не було поруч. Він зник так само несподівано й безслідно, як і з'явився. Тоді вона повернулась назад до свого чудесного творіння, і її погляд зачепився за невеличкий листочок, де друкованими літерами було написано "З Артуром все гаразд :)". Вона ще раз посміхнулась і продовжила грати, але вже з якимось новим, невідомим почуттям, що так тісно наповнювало її маленькі груди.