Інсомнія. Голос із серця

Розділ 6

5 років тому

Повний місяць щойно вийшов з-за хмар. Усі, хто був у будинку, мирно спали, та навіть Ада не прокинулась, аби поплакати. Лише тринадцятирічна Єва усе крутилась і не могла заснути. Вона думала про все, що трапилось в її житті й навіть не знала, подобаються їй всі зміни, чи ні. З одного боку, якби не померла мама, дівчинка спокійно жила б зараз щасливо, а ще не прийшлось би жити з цією Мілою та вічно вислуховувати її вибрики. Що ж до Алісії... Вона хороша, але вони з батьком часто пропадають у своїх справах, лишень після народження сестрички трішки схаменулись, та чи надовго? Якою б милою та привітною не була нова татова дружина, але мами вона їй ніколи не замінить. Спогади про неньку змусили дівчинку поринути в недалеке, здавалося б, минуле, коли все було таким простим і спокійним. Вона важко зітхнула і повернулась на інший бік. З іншого боку, думала крихітка, тоді б не з'явилась Ада, а вона така прекрасна, що, здається, немає у світі нічого гарнішого за неї. Але якби була мама... Раптом її думки перервали, адже нізвідки в кімнаті з'явився темноволосий хлопець, якого, як їй здавалось, вона бачила раніше. Єва нічого не встигла зрозуміти, а лишень почула слова "Не бійся, ходімо", та відчула теплий легкий дотик до її руки. Наступної миті вона більше не бачила своєї кімнати, тепер вітерець розвивав її довге світле волосся, яке за роки встигло трохи потемніти, а навкруги не було нікого, окрім неї та дивного юнака. Вона роззирнулась по сторонах і побачила їхній будинок, який, здавалось, дещо невловимо змінився. Вікна всередині не світились, а ще, на місці, де мало би бути пусто, стояв інший, новенький і трішки дивний будинок синього кольору. Сама Єва знаходилась в садку, якого, до речі, також не мало би тут бути.
- Хто ти такий і що тут відбувається? Чому я не в себе в ліжку?
- Все гаразд, ти в безпеці, не хвилюйся. Я не причиню тобі шкоди. Мене звати Марк. Це - ілюзія, поки що цього всього не існує, але повір, в недалекому майбутньому, все буде саме так, як ти це бачиш зараз. Не впевнений, що ти все стовідсотково згадаєш, тому що твоя пам'ять, вірогідно, заблокує спогади про мене, як вона блокує нагадування про щось незвичайне, - сказав новий знайомий і почухав потилицю, нервово посміхаючись, - Але, - продовжив він, - Ось цю чудесну квіточку ти точно забути не зможеш, - Марк вказав Єві в самий куточок саду, де виднілась якась незвичайна квітка, яка злегка світилась у темряві.
- Що це? - запитала дівчинка.
- Чорна троянда. Ти ще не бачила таких, еге ж? Глянь-но на її сріблясті шипи. На вигляд вони дуже гострі, але, як на мене, такі ж ніжні всередині як і кожен, хто вдає із себе неприступну фортецю. Вона ще не розпустилась, але в майбутньому, коли ця квітка буде реальною і розпуститься, наші світи зазнають кардинальних змін. Усе буде як раніше, усе стане на свої місця, і не буде нікого у світі, хто став би нещасним, - юнак говорив з такою впевненістю і відчайдушністю, що Єва не сміла його перебивати, хоча нічого й не розуміла. В неї було безліч питань, проте вона стояла заворожена й мовчки слухала монолог Марка, - що ж, Єво, ти запам'ятала картинку, хвилюватись нічого. Ми ще зустрінемось. А тепер спи. - після цих слів очі хлопця засвітились м'яким білим світлом, і дівчина, знесилена, рухнула на землю, а вже наступної миті розплющила очі й опинилась у своєму ліжку. На вулиці яскраво світило сонце, з кухні лунали звуки ранку, а в повітрі витали запахи смачного сніданку. Єва почувалась чудово, хоча коли вона намагалась згадати хоч щось зі свого сну, нічого не виходило. В пам'яті лише крутився образ чорної троянди, що ще не розпустилась, та більше нічого.
В наступні роки, коли землю на сусідній ділянці землі викупили й почали будувати будинок, вона часто відчувала дежавю, проте не могла зрозуміти в чому справа. Коли Алісія винайняла садівника і той почав роботу над їхнім садом, те саме відчуття теж не покидало її ні на мить, а коли дівчинка шукала троянду і нічого не могла знайти, одразу зупиняла себе і більше до цього не поверталась.