Інсомнія. Голос із серця

Розділ 5

13 років тому

Єва лежала на ліжку у своїй дитячій кімнаті й міцно обіймала великого м'якого ведмедика, якого їй подарував Алекс на нещодавній день народження. Дівчинці виповнилось п'ять, але замість того, щоб веселитись і гратись зі своїм найкращим, і, напевне, єдиним другом, вона не виходила на двір ось вже третій день. Єва лежала з застудою, адже після того, як вона вирішила, що в ній є магічні здібності до зміни погоди й прогулялась під сильною зливою всього лиш якихось 10 хвилин, безуспішно намагаючись викликати веселку, висока температура майже не покидала її. Дівчинка роздумувала про несправедливість життя і про те, як же сумує за своїм другом, поки у двері її кімнати не постукала мама і зі словами "Єво, до тебе прийшли", пропустила неочікуваного гостя. "Тільки недовго, Алексе", - сказала вона і залишила їх удвох.
- Як назвала? - запитав хлопчик, кивнувши на ведмедика.
- Інвокер, - відповіла Єва, зашарівшись, і притиснула іграшку міцніше до грудей.
- На честь твого собачки?
- Так, - з сумом в очах відповіла вона.
- Агов, не сумуй, - сказав Алекс, підійшов до неї, та сів на її ліжко поряд, - Хочеш, я розкажу тобі легенду? Мені тато розповів.
- Звичайно, що хочу, - з готовністю відповіла дівчинка, зручніше вмостившись і приготувавшись слухати. Вона знала, що буде щось цікаве, адже хлопчик часто частував її неймовірними фантастичними історіями, почутими від батька.
- Колись давно, - розпочав він, - Багато тисяч років тому, мудрий дракон Рафаель, разом зі Смертю й Ангелом життя, створив новий вимір, який назвав Магістіком. За життя він був хорошою людиною і все майно, яке мав, роздавав бідним. Світлому ангелу, Натаніелю, та його другу, Рюноске, який на той час був Смертю, стало шкода душу старого доброго мудрого чоловіка і в момент, коли вона почала зникати, Смерть витягнув її з небуття, а Натаніель вдихнув в нього іскру, яка поступово розгорілася і перетворилась на шалене полум'я, яке огорнуло душу Рафаеля і спричинило дивовижні зміни: він перетворився на величезного червоного дракона. У відповідь на доброту Натаніеля та Рюноске, дракон вирішив зробити подарунок для них і всіх душ хороших людей, які зникали у небуття: він хотів створити новий вимір. З самого початку у нього нічого не склалось, тому що життєдайного вогню, який знаходився в його легенях, не вистачало для втілення його задуму. Тоді добрий і відданий Натаніель дав вогню всередині Рафаеля розродитись, і те полум'я, яке не могло більше триматись всередині, вилилось на волю. Рюноске підстраховував товаришів, тримаючи їхні душі всередині їх тіл. Дракон направив всі свої щирі думки на створення прекрасного місця, і вже незабаром з невеликої іскри з'явився цілий вимір з родючими землями. В місці, де залишився вогонь, який підтримував життя в цьому світі, було створено чудовий храм, в якому жив сам Рафаель і два його вірних друга. Все було прекрасно, проте лютий Балтазор, душа якого за життя була чорною і смердячою, як дьоготь, також випадково пробралася в Магістік в самісінький момент створення. Коли він торкнувся вогню, той не перетворив його на дракона, а навпаки: обпалив так, що душа Балтазора трансформувалась на те, що і було всередині нього: він став істотою, що схожа на невеликого ельфа з маленьким тілом, великою відносно нього головою і такими ж стопами. Обличчя майже втратило людські риси, а вуха загострились настільки, що, здавалось, об них можна було точити ножі. Рафаель не вигнав ельфа і дозволив йому залишитись. Всі вони заснували 4 міста, кожне з яких було по-своєму особливим. З часом чисельність цих чотирьох народів збільшилась, покоління Темних та Світлих ангелів змінювали одне одного, а душа Рафаеля зникла у небуття разом з Натаніелем та Рюноске, адже вони прожили десятки тисяч років кожен. Лише Балтазор знайшов спосіб для переродження, і ніхто не знав, що це за спосіб. І ось, приблизно тисячу років тому, коли Долею було обрано нових Ангела життя та Ангела смерті, ситуація в Магістіку дещо змінилась. Темні й Світлі ангели перестали ладнати, а ельфи чим раз тим більше показували свою жагу до влади. Лише дракони залишались нейтральною стороною і намагались усіх примирити. І ось, одного дня, коли Сакс, тодішній старійшина драконів, змусив нових Темного і Світлого ангела провести переговори, вони вперше зустрілись. Її звали Еврідікою, а його Марком. Кажуть, що вона була прекраснішою від міфічної земної богині Афродіти, а він темнішим, ніж сама темрява. Це було кохання з першого погляду і, звичайно, усі чвари поступово припинились. Та як і раніше, Балтазор не хотів миритись з тим, що він не отримує належної влади, і серед їхніх рас займає найнижчу гілку, а ще Благословенний вогонь, що горить в храмі Трьох правителів, не приймає його і не дає можливості очиститись. І тоді злий ельф придумав як позбутись злагоди між трьома расами: він знайшов спосіб для того, щоб зник Ангел життя і ніколи не переродився більше. Здається, він практикував магію, що була зовсім невідомою для інших і знайшов закляття, яке одного дня заточило прекрасну Еврідіку в скляний гріб, який Балтазор приховав на дні озера, що знаходилось у підземеллях храму, після чого сам храм зник разом з ельфом. Більше ніхто і ніколи не бачив ні Еврідіки, ні ельфа. Марк кілька сотень років шукав Еврідіку, а потім зник і сам. Кажуть, що він досі бродить по двох світах, шукаючи підказки, які так і не може знайти, а Магістік занепав, адже немає ні Ангела життя, який би міг дарувати душам землян нову оболонку, ані Смерті, яка би ті душі забирала, ані вогню, який підтримував життя драконів і самого виміру, адже той зник разом з храмом.
- А що з ним зараз? - запитала сонна Єва.
- Не знаю, - знизав хлопчик плечима, - Мені тато розповідав, коли я хворів. Сказав, що це лише легенда, але ніхто не знає напевне, - Алекс підморгнув дівчинці, - А тепер засинай, тобі слід швидше одужати, адже тоді знову зможемо гратись. - І Єва справді заплющила очі й швидко відправилась в країну сновидінь, а саме хлоп'я лише краще вкрило її ковдрою, поцілувало в щічку, усміхнулось і пішло до батьків, які сиділи у вітальні Євиного дому.