Інсомнія. Голос із серця

Розділ 14

                                           Зараз
- Так, звісно, - одночасно відповіли сестри, наче під гіпнозом.
- Напевне, буде набагато милосердніше, якщо ви вб'єте одна одну. Ну ж бо. - Єва стояла, наче вкопана і не могла поворухнутись. Її мозок був затуманеним, проте частинка розуміння все ж потрохи пробиралась до її свідомості. Секунда, і вона зрозуміла, що це Алекс намагається до неї достукатись. Тим часом в руках Міли і Ади з'явились кинджали, які ті наставили одна на одну.
- Ні! - закричав Майкл, який неочікувано увірвався в храм. Еврідіка повернулась до нього і хлопець завмер на місці, хоча по його обличчю було видно, як він бореться з чарами Світлої. Єва скористалась тим, що Еврідіка відволіклась і відтягнула Аду від Міли. Дівчата також ніби прокинулись, а Аделіна заплакала. Світла повернулась назад до дівчат, але в цей момент з'явився Марк, а секунду по тому - батько Артура, разом з ним.
- Еврідіко! - одночасно промовили Артур і Балтазор. Сама дівчина дивилась на всіх присутніх і усміхалась.
- О, і ти тут, - сказав Балтазор, засміявшись. - Кохана, мені вбити його зараз чи... пізніше?
- Кохана? - майже одночасно сказали всі присутні.
- Я сама його вб'ю, але спершу я знищу тебе, - сказала вона і клацнула пальцями. Балтазор впав на підлогу мертвий.
- Ні! Тату! Тату, прокинься! Тату! - почав волати Артур. Сльози градом котились по його обличчі, а усі присутні зовсім не мали слів для того, аби щось сказати.
- Ну що ти, синку, ходи до мами. Я проводила мало часу з тобою, але обіцяю це виправити, - простягнула до малого руки Еврідіка.
- Синку? - Марк з глибоким болем дивився на ту, що шукав довгі роки, на ту, що обіцяла любити довіку, на ту, що так підло його зрадила.
- Ти мені більше не мама! - сказав Артур, ридаючи на колінах біля батька.
- Он як? Ну гаразд. Отже, ви, напевне, дуже здивовані ситуацією загалом. Бідний нещасний Марк. Тобі цікаво чому я це зробила? Все дуже просто: я хотіла знайти нових Темного і Світлого ангелів і вбити їх. - вона посміхнулась. - Для цього мені прийшлось заркутити роман з Балтазором, адже ніхто не знає стільки темних заклять, що й він. У результаті ми отримали побічний ефект: ось цього невдячного хлопчиська, який ридає біля свого батечка. Я була впевнена, що не завагітнію, проте не врахувала того, що я - Ангел Життя. Що ж, буде мені наука на майбутнє. Бідний наївний ельф думав, що я його козаю і після того, як вб'ю усіх вас, ми з ним заживемо довго і щасливо, як одна велика дружня родина. - Еврідіка засміялась так голосно, що здавалось, наче стіни храму от-от впадуть. Її сміх був прекрасним, проте більше ніхто з присутніх не милувався ним. - Майже весь план з пророцтвом вигадав він. Як я вже казала, основною ціллю було знайти Ангелів. Це закляття потребує жертв. Для цього я повинна  була заснути. Також нам потрібен був гачок, на який би можна було насадити нашого ангелика і змусити мого синочка, - вона скривилась на цих словах, - Шукати батька. Він круто все придумав: дав малому "пророцтво" і сказав, що повернеться, як тільки воно буде виконане. Сказав, що йому потрібно потерпіти, адже він хоче очиститись і стати хорошим. Це настільки абсурдно, що вже тоді я не могла стримувати сміху. А тепер, нарешті я зможу зробити те, про що так довго мріяла: я вб'ю вас і буду правити вічно.
- Ти потвора! - закричав Артур, коли зрозумів, що його батько не оживе. Тіло хлопчика почало палати темним фіолетовим полум'ям, очі почорніли. Еврідіка клацнула пальцями, проте це не спрацювало. Юний ельф встав з колін і продовжив насуватися на неї. Тоді горе-матір щось прошепотіла і в її руці з'явилась досить велика біла сфера.
- Ні! - закричала Ада і кинулась до Артура, закриваючи хлопчика своїм тілом.
- Що ж ти робиш, дурненька? - тихо сказав Марк і сфера, яку Еврідіка впустила з рук, попала в хлопця, який встиг собою накрити малих. З його рота текла кров. Хлопець почав поволі осідати на землю. Очима він шукав Єву, яка не бачила нічого, адже її очі застилали сльози. Марк посміхнувся до неї і, впавши на холодну підлогу, помер. Ада голосно заплакала. Світило Артура зникло і він обійняв свого Ангела. Еврідіка скривилась. Їй не подобалось те, що Марк помер передчасно. Та й заради кого? Вона хотіла насолодитись стражданнями хлопця, але не врахувала того, що він не піддається гіпнотичним чарам. Поки вона роздумувала про свої справи, їй в спину прилетів удар. Цівка крові стікала по її відкритій спині. Дівчина різко обернулась.
- Хто посмів? - закричала вона, а коли побачила Мілу, біля якої з одного боку стояв Майкл, а з іншого Єва, ще більше розізлилась. - Знаєш що, квіточко? - звернулась вона до Міли, - Справа в тому, що поки наступний Ангел Життя не отримає своїх сил, його попередник залишається при владі. В нашому з Балтазором трюці є цікава штучка: замість попереднього ангела хтось повинен впасти в сплячку. Здогадайся, хто це буде? - Еврідіка хотіла вдарити по ній сонним зіллям, проте на себе його прийняв Майкл, який стояв біля дівчини і, подібно Марку, прикрив її собою. Це розізлило Еврідіку, але вона стримала свої емоції. "Єво, ти маєш непомітно відвести усіх в задзеркалля. В тебе вийде, головне..."
- Що це я чую? - запитала вона, а тоді поглянула на Євин кулон. Дівчина хотіла його захистити, але Еврідіка помахом руки зірвала прикрасу з шиї дівчини. Коли той впав біля її ніг, вона безжалісно наступила на нього. "Алексе? Алексе, не жартуй. Відізвись, будь ласка, Алексе!" - благала Єва, проте відповіді не було.
- Ти за це заплатиш, відьмо! - закричала Єва і невідомо як блискавично перемістилась до Еврідіки. Від несподіванки Світла закляла її тим, що перше прийшло їй на думку і дівчина зникла невідь куди. Скажена Еврідіка повернулась до Міли.
- Ну що ж, випадково відправила на твоє місце твою сестричку. Та нічого, тебе можна і вбити. - коли Світла хотіла було клацнути пальцями, як тоді, коли вона вбила Балтазора, Еврідіка завмерла. Вона не могла ні поворушитись, ні щось сказати. Через кілька секунд величезне дзеркало на всю стіну почало нагадувати поверхню дзеркала і звідти вийшло троє чоловіків. Один з них, високий статний чоловік з яскраво-помаранчевим волоссям і такими ж, але трохи темнішими очима, був добре знайомий Єві, проте дівчини тут не було. Інший чоловік був значно нижчий від того, що посередині. Він був дуже схожий на Марка, проте значно старший на вигляд. Третій чоловік, той, що справа, був повною протилежністю темноволосому: волосся його було біле, проте не сиве, а очі такі голубі, наче чиста морська вода.
- О, а он твій, пра- скільки там -внук, Рюноске, - сказав Натаніель до темноволосого. - Добряче ж його пом'яли.
- А ти поглянь на свою, зовсім ненормальна. Позичити тобі ланцюги із нержавіючої сталі?
- Заспокойтесь, ми прийшли тільки для того, аби навести тут порядок, - остудив друзів Рафаель.
- Зануда, - сказали хором Темний і Світлий, а дракон тільки посміхнувся.
- Діти. - Він підійшов до Міли і Майкла, провів по їхніх обличчях і обоє прокинулись. Рюноске підійшов до Марка і обережно взяв його на руки, як маленького хлопчика. Ада і Артур тихо за цим спостерігали. Древній поглянув на дівчинку, посміхнувся їй, кивнув своїм думкам і зник у дзеркалі. Натаніель взяв на руки закам'янілу Еврідіку і, глянувши на Мілу, також зник. Рафаель також не барився: він, як і Рюноске, бережливо взяв на руки Балтазора. Здавалось, наче в його очах стоять сльози. Артур хотів було щось сказати, але Ада зжала його руку. Дракон вже підходив до дзеркала, коли Міла вигукнула:
- Стривайте! А Єва і Алекс?