Минуло декілька днів після приїзду мого рідненького брата. Ми ще не розлучалися більше , ніж на годину.
Але сьогодні він вирішив піти ввечері до друзів.Я знала , що він прийде пізно, але навіть не намагалася заснути. Я так хотіла його дочекатися!
Почала дивитися фільми, які ще декілька днів тому називала дурними. Все-таки вони непогані і мені навіть почало подобатися те, що любив дивитися Антон.
Я глянула на годинник: було вже близько другої години ночі.
" Де ж Антон?!"
Але чекати його не довелося. Я почула,що він прийшов додому і побігла його зустрічати.
- У нас є щось їсти? - перше, що запитав Антон.
Тому я пішла зробила чаю і бутербродів. Ми разом сиділи на кухні і говорили про все.
У цьому було щось особливе : не з усіма хочеться пити чай вночі, коли дуже хочеш спати. Але бажання побути з Антоном було сильнішим.
Мені було так цікаво слухати його, хоча говорив він щось зовсім нецікаве.
- Антон, я тебе так люблю! - Мабуть за час, що він дома я сказала це більше разів , ніж за все своє життя.
Він обійняв мене і поцілував в лоб.
В його обіймах стільки ніжності, стільки любові. Я могла б , мабуть , вічність от так стояти на кухні о 3 ночі, пити чай і говорити, що люблю його. Мені тоді здавалося, що щасливішою я уже не буду
Ми випили ще по чашці чаю і пішли спати.
- Надобраніч, Гантося , - і єхидно усміхаюсь, бо знаю ,що він ненавидить, коли на нього так кажуть.
- Караліна,ще раз мене так назвеш! Дурочка якась ненормальна.Спи вже! - він казав це дуже серйозно, а мені було так смішно з нього.
"Гантося..." - це прокручувалося в голові і мені ставало ще смішніше
- Караліна,хватить ржати, достала вже! - і сам починає сміятися.
Такі дрібниці, а таке щастя
ВИ ЧИТАЄТЕ
Рідний.Більше,ніж любов.
NonfiksiВін мертвий.Як це зрозуміти?Як в це повірити?Як бути без нього? Як?! Це не одна з банальних історій про любов і хепі енди.Це історія , яка вириває моє серце зсередини завжди , коли я згадую про головного героя - мого брата Антона. Він - найрідніша л...
