Переливи ночі

І

Ми йшли разом в лінивому, неквапливому темпі й зі сторони певно були схожі на молоду пару що геть втратила голову від літа, сонця і кохання. Хоча, зізнатися чесно, мало що знали один про одного.

— І звідки у тебе це все? — запитала я, поправивши сонцезахисні окуляри, що сповзли на кінчик носа.

— Що саме?

— Ну всі ці «дрібниці» на кшталт складної натури й недбалої впевненості в собі.

— А ти про це, — він награно зітхнув. — Я сподівався тебе нарешті почало цікавити звідки у мене це чарівна зовнішність. Вона, до речі, від мами. А щодо всього іншого, — хлопець ненадовго задумався, але одразу ж пропустив смішок і глянув на мене піднявши брови. — Складна натура? Ти серйозно?

У нього була гарна посмішка, що змушувала усміхнутись у відповідь.

— Отже, друге тебе зовсім не бентежить?

— Трохи віри у свої сили ще нікому не завадило. І чому ти взагалі раптом запитала?

— Не знаю, — я знизала плечима, зніяковівши під пильним поглядом. — Просто стало цікаво звідки беруться такі люди як ти. От я ніколи толком не була впевнена ні в собі, ні в тому, що роблю. Ніяких реальних амбіцій, ніяких прагнень. Просто жила як вийде, а коли я намагаюся уявити себе років так за десять то в голові аж дзвенить від порожнечі. Розумієш?

— Може у тебе просто погано з уявою?

— Гей! — я тицьнула його ліктем під ребра. — Досить жартувати, я серйозно!

Але замість відповіді на мої слова, в повітрі повисло якесь незручне мовчання і коли я повернулася, щоб перевірити в чому справа, він заговорив, тільки вже зовсім іншим тоном, ніж всього лиш за хвилину до цього.

— Надто вже реально ... — хлопець затнувся і глянув, примружившись, на ясне небо, прислухаючись до внутрішніх відчуттів. — Якби з вечора не потрапив під грозу, навіть би повірив.

— Що?

— Кажу змок до нитки коли повертався додому. Трамвай поламався, уявляєш? Всього одну зупинку не доїхали, довелося йти пішки. А я, дурень, ще й без парасолі з ранку вийшов. На що сподівався? Не розумію, — невдоволено хитнув він головою. — У нас вже третій день ллє непроглядно, можна було здогадатися.

— О Боже, що ти несеш? — невдоволено вигукнула, нарешті не витримавши. — У Празі спека, дихати немає чим. Які дощі?