Переливи ночі

XI

Ранок був похмурим. На вулиці ще трималася нічна прохолода, від чого я мерзлякувато зіщулилася і щільніше запахнула джинсову куртку. Опустила голову й уважно дивилася під ноги, щоб раптом не вступити в одну з калюж на тротуарі. Я встигла відійти ще зовсім недалеко, коли позаду голосно грюкнули металеві двері під'їзду.

— Терезо! — це був голос Марка. До вух долітали його квапливі кроки. — Терезо, почекай, прошу.

Я зупинилася й озирнулася. Хлопець на ходу накидував шкірянку поверх світлої футболки. Боюся в такому одязі він зовсім замерзне.

— Давай я хоча б проведу тебе.

— Як хочеш, — я знизала плечима.

Перехожий з собакою, зацікавлено покосився на пару, яка балакала чеською і пройшов повз. На вулиці ми залишились тільки вдвох.

Мельник всю дорогу йшов на пів кроку попереду, вказуючи шлях до готелю, де я залишила свої речі. Мовчати було незвично та в цю мить чомусь приємно. 

Хлопець залишився на вулиці, коли я піднялася у свій номер. В кімнаті довелось квапливо приводити себе в порядок. Я вмилася, переодяглася в джинси та бежеву водолазку, а волосся перехопила гумкою на потилиці. Акуратно складати розкидані днем раніше речі часу не було, довелося накидати їх у невелику валізу неохайною купою.

Коли я нарешті спустилася, Марко все ще мене чекав. Він сидів на високому бордюрі, копаючись в телефоні.

— Я викликав таксі, — хлопець підвівся, обтрусив сірі спортивні штани та вказав на припаркований поруч автомобіль.

Без зайвих слів я кивнула. Глянула на годинник і зрозуміла, що спізнююся. Водій поклав мою валізу у багажник, ми з Марком сіли ззаду і машина рушила в бік вокзалу.

Я дивилася у своє вікно, Мельник про щось перекидувався словами з чоловіком за кермом. Небо стало трохи світліше, але вітер, провісник бурі, не стихав. Львівські кам'яниці миготіли за склом, залишаючись позаду уривком чужого життя і величезною невдачею.

До відправлення залишалося сім хвилин, коли ми під'їхали й увійшли в будівлю вокзалу. Марко підвів голову на табло і відшукав поглядом мій потяг.

— Відправляється з четвертої платформи, — він ще раз пройшовся очима по потрібному рядку, а потім глянув на мене. — Напевно ти зовсім не так собі уявляв нашу зустріч.