На секунду перед очима промайнув короткий, але виразний спалах. Він згас в темряві так само швидко і несподівано, як і з'явився. Але був неєдиним. Незабаром світло продовжило миготіти перед очима доводячи майже до нудоти. І коли це нарешті припинилося я вже лежала на підлозі, втупившись поглядом у голу лампочку, що звисала з дерев'яної балки під стелею, де мережива павутини поблискували під світлом, що пробивалось крізь вузьке вікно.
— Досить копатися, — чую незнайомий голос і піднявши голову я з подивом озираюся. — Я вже знімаю. Починай!
Мій здивований погляд впирається в завішену білим простирадлом стіну і я бачу відео, що транслюється на неї через проєктор.
Опустивши голову хлопець у кадрі, в якому я відразу впізнаю Марко, щось награє на гітарі й зовсім неголосно співає. Голос у нього приголомшливий. Але гра швидко обривається. Він підіймає погляд і його зелені примружені очі впираються в об'єктив.
— Саш, може вистачить тикати камеру мені просто в обличчя, — невдоволено бурчить Марко. — Якщо ти хочеш продовжувати знімати, то відійди від мене на два метри, а краще на всі три. Ясно?
Оператор невдоволено цокає, але все-таки відходить назад і в кадрі з'являється Марко повністю. Він сидить на підлозі з гітарою в руках у цій же кімнаті, спершись спиною об стіну.
— Ну що, так краще?
— Ні, — посміхається він. — Ще два кроки.
Коли камера віддаляється ще далі Марко киває. Він знову торкається пальцями до струн і бере акорд.
З колонки кімната заповнюється звуками і я настільки захоплена подіями, що здригаюся коли помічаю поруч чужий силует, що перериває ланцюг моїх думок.
Перше, що я бачу виразно — це його шалено красиве обличчя і зосереджений погляд.
Ахнув і притиснувши руку до рота, я виявляю Марко не тільки в кадрі, але і поруч зі мною.
— Ти чого? — дивується він.
— Пробач... Я злякалася.
Зазвучали перші акорди, які ми обоє уважно слухаємо, та раптом Марко, розвернувшись до мене, протягує руку.
Я зніяковіла, а коли перевела погляд на його обличчя, то здивовано, майже пошепки промовила:
— Що ти задумав?
Приємний чоловічий голос заспівав раптово, але м'яко. Зливаючись зі струнними переливами музики.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Переливи ночі
أدب المراهقينТереза Дворжак ніколи не прагнула наповнити своє життя якимись надто особливими історіями. Все в неї було просто і невимушено. Так дівчина жила досі. Так їй подобалось жити. Але одного разу все змінилось. Тепер Терезі належить розібратися в тому, ч...
