Переливи ночі

II

— Як тебе звуть? — голос надламався у кінці, але я наполегливо продовжую. — Назви своє ім'я прошу!

Його силует тоне у в'язкому тумані, стає розмитим і неясним. І голос, що слухняно кориться моєму проханню, дробиться на мільярди звуків. І ось коли мені майже здається, що я змогла почути відповідь я прокидаюся, подавившись власним криком, який застряг в горлянці, перекривши повітря, але так і не вирвавшись назовні.

Злякавшись, мені знадобилося немало часу, щоб розпізнати в напівтемряві ночі свою кімнату. І в її тиші все ще тремтіли відгомони незавершеного сну. 

Він назвав мені своє ім'я. Абсолютно точно зробив це, але скільки б я не чіплялася за спогади, вони наполегливо вислизали й на ранок я ледве могла згадати щось більше ніж власний виск із-за якого прокинулася.

***

Шум за дверима підтверджував факт того, що у нас гості. І по знайомому голосу я розумію, що найкращим рішенням буде тихо відсидітися у себе в кімнаті до того, як тіточка Клара піде. І хоча у мене були усі причини на те, щоб відчувати долю роздратування від того, що відбувалося я була на подив спокійною. Адже прихід тітки став відмінним стимулом не лише боязко ховатися за закритими дверима, але і нарешті розібратися з тим сном. На що власне я і витратила купу часу. 

— Тереза, виходь! Тіточка пішла, — нарешті кричить мама з вітальні, завзятим тоном. 

Вона давно знає про мої ігри в хованки з тіткою Кларою і цей факт її завжди немало веселить. 

— Ага, добре, — розсіяно відгукнулася я, тоді як сама була повністю сконцентрована на своєму ноутбуку. 

Пальці кололо від передчуття перемоги, адже мені здавалося, що я була дуже близька до того, щоб знайти те незнайоме місце зі сну. Воно не давало мені спокою вже три дні: невпинно крутилось в голові, вмовляючи відшукати його. Але коли чергова будівля неоренесансної архітектури виявляється не тією самою, я не витримую і різко закриваю ноутбук, якраз в той час, коли до кімнати заглянула мама. 

— Все гаразд, дорога? — насторожено запитала вона і мені стало ніяково. 

Я підіймаю на неї погляд і бачу, що обличчя мами закрите широкополим капелюхом і окулярами. Здається вона кудись зібралася, а отже часу з'ясовувати у чому справа у неї немає.