Доцвірінькався

Популярність Техьона й питання Чонгука

— І це все? — Юнгі насмішкувато дивиться на Чиміна, що тримає в руці паперянку із залишками чаю. Від погляду альфи, просякнутого розчуленням і ще чимось таємничо-звабливим, стає безжально незручно й хочеться випадково перетворитися на крихітну родзинку.

Треба невідкладно чимось себе зайняти, бо так скоро очі від нервів почнуть сіпатися.

Аби тільки відволіктися від постійного відчуття, що Мін бачить його наскрізь, омега починає правицею розгладжувати зморшки на теплій тканині, серед якої він ховається. Хоча Чимін не впевнений, що це просто відчуття — чи що воно повністю безпідставне.

— І це все, — урешті стиха відповідає він, не зводячи очей з пледа.

Здається, щойно він з кінцями виставив себе недолугим фантазером, плани якого на практиці — самі розчарування та невдачі. І тепер Міні точно не гляне на Юнгі, бо краще не побачити реакцію, чим натрапити на осуд. Наступні кілька хвилин його краєвидом буде лише яскраво-жовта тканина.

А Мін тим часом ніяк не може збагнути: за які це подвиги йому послали цього нерішучого пухнастика? Його ж тільки тискати й обіймати, балувати та пестити, цілувати та дарувати всю свою увагу! Настільки хотіти допомогти своєму другові, щоб провернути аж таке... І все рівно на недоліки чи непромірковані моменти. Чимін-і простісінько крихітна коштовність.

Душа кришиться й розпадається, тому що одночасно хочеться і повідомити про готовність допомогти з планом, і хоч якось торкнутися цього милого пиріжечка.

Раптом на мініатюрній долоньці омеги з'являється щось безмірно гаряче й настільки ж приємне.

Коли Чимін бачить, як рука альфи накриває його власну, а пальці лагідно заплітаються, і ніжні погладжування відгукуються всередині срібним передзвоном, миттю з'являється бажання щонайменше запищати. Однак такої розкоші він дозволити собі не може: певно, Мін і так казна-що подумав.

Омега, майже мимоволі порушуючи свою обіцянку, сором'язливо усміхається. Ці очі зараз мають дивитися в його — тільки так там знайдеш те саме необхідне.

— Я в ділі, — по-змовницьки підморгує альфа з усмішкою, яка лишає зовсім інакше враження, ніж його маска для публіки. Це не я-змушу-вас-усіх-зашарітися, ви-вже-давно-в-мене-втріскалися чи помри-від-мого-шарму посміх. Ні, це та сама особлива лише-поруч-з-тобою усмішка.