Хованки в темряві

Розділ 15 | Біла сова

Ночелапка, Барвистолапка і Каменегрив пробиралися через каміння, яке ділило територію Ялинового і Смеркових Кланів. Новачка вже чула рідний запах. На диво, коти не зустріли патруль, хоча вже був майже сонцепік. Вони без проблем дісталися табору Смеркоклану.
Коли коти зайшли до ялівцевого тунелю, то Білохмар, Кремочуб і Срібнолапка, які виходили з табору, стали в стійку, побачивши Каменегрива.
– Стійте! – гаркнула Барвистолапка. Вояки і новачка здивовано глянули на неї.
– Ночелапко, Барвистолапко, що тут робить Ялиновий воєвода і де ви були? – почувся голос Синьозорої. вони пішли на центр галявини і на них поволі почали глипати коти. Провідниця застрибнула на Високий Камінь і стала чекати пояснень.
– Нащо пояснення? І так же зрозуміло, що вони втекли гурту на територію Ялинового Клану. – фиркнув Дрокохвіст.
– Просто накажи їм допомагати старійшинам. – підтакнув Темновус.
– Це я винна, Синьозоро. – виступила Барвистолапка, ігноруючи вояків. – Я думала, що нам потрібна здобич і запропонувала Ночелапці піти пополювати. Аж тут ми почули писк і...
– Писк? – здивувалася сіра кішка.
– Вони врятували кошенят нашого Клану. – сказав Каменегрив. – І ми дуже за це їм вдячні.
– Але вони втекли. – гаркнув Шулікокіготь.
– Ми не втікали. – процідила Ночелапка. Вона подивилася в бурштинові очі вояка. – Нам необхідна здобич, бо скоро гололист. І ти з цим не посперечаєшся, Шулікокігтю.
В очах сірого кота заграли недобрі іскорки. Здавалося, він щомиті міг кинутися на новачок. Тут Ялиновий воєвода підвівся.
– Отже, ви самі вирішуйте що будете робити зі своїми новаками, а я піду до свого табору. – нявкнув Каменегрив і пішов до виходу.
– Стояти. – повернула до нього голову провідниця.
Сірий кіт розвернувся.
– Що ще?
– Чому ти довів Ночелапку і Барвистолапку до самого табору, а не до Чотиридерева і звідтиля пішов назад?
– Ну, по-перше, я думав, що повинен буду їх виправдати перед вами і не помилився. По-друге, як казала Пухохвоста, вони ще новачки. Зореклан зна що з ними ще могло статися. – Каменегрив швидко пішов з табору. Ночелапка подумала, що він більше не хотів, щоб його про щось питали. Потім озвався Темновус:
– І як їх покарають?
– Ніяк. – сказала Синьозора і єхидна усмішка темного вояка сповзла з його морди. – Якщо вже Ялиновий Клан їх виправдовує, то вони справді зробили хороший вчинок, врятувавши кошенят. А ще багато здобичі наловили.
Дрокохвіст ще хотів щось заперечити але не зміг. Всі згодилися з провідницею, що покарання для кішок не буде. Новачки перезирнулися. Напевно і у Ночелапки в очах зараз були іскорки радості. Вони з Барвистолапкою побігли до кубла новаків, не забувши взяти попоїсти.
«Що мала на увазі Синьозора, коли сказала: «Якщо вже Ялиновий Клан їх виправдовує, то вони справді зробили хороший вчинок...»? Що цим хотіла сказати провідниця? Її погане ставлення до Ялинового Клану? Може, до Кігтезора?» – думки чорної кішки перервав голос Білосерди.
– То ви нам розповісте, що трапилося?
З нею були ще Вогнелап, Каролап і Срібнолапка. Біла воячка за розміром, здавалося, була ровесницею з новаками.
Вони сіли біля куща ожини і подруги почали розповідати про свою пригоду. Частіше говорила Барвистолапка, але й Ночелапка не мовчала. Срібнолапка часто задавала питання про те, хто їх зустрів, як звали котів та інше. А Вогнелап дивувався доброті Кігтезора, Каменегрива, Пухохвостої і плямистої королеви, ім'я якої коти не знали. Білосерда все мовчала. Майже на кінці розповіді Каролап пішов до кагату свіжини, бо, по його словам, шпак був надто жилавим.
– Тьху, коли я того птаха ловила був нормальним. – знизала плечима Барвистолапка.
– Схуд поки ми у Ялинокланівців  гостювали. – засміялась Ночелапка. Новаки як по команді повторили. – Так, що там я казала... А, точно! І Кігтезір наказав Каменегриву відвести нас до нашого табору...
– ДРУЗІ!
Від крику Каролапа Ночелапка здригнулася. І не тільки вона.
– Чого ти ореш? – шикнув Вогнелап, загладжуючи свій пухнастий, мов у лева, загривок.
– Воронокігта народила!
Ночелапка нічого не думаючи і нічого не кажучи побігла до ясел. Там вже зібралися Синьозора, Бурекрил та Тонкохвістка. Воронокігта вилизувала трьох новонароджених кошенят.
– Які ж вони гарні. – промуркотів Бурекрил.
Ночелапка угукнула. Воронокігта підвела голову.
– У тебе з'явилися двоюрідні брати та сестри.
– Так...
– Емм, Воронокігто... З сріблястим кошеням не все добре... – прошепотіла медикицька позаду них.
– Що з ним? – спитали в один голос Синьозора, Бурекрил та сіра королева.
– Він сліпий. На все життя.
– Як? Він же тільки народився! – Срібнолапка, що разом з іншими новаками та Білосердою тільки прийшла, співчутливо глянула на кошеня.
Бурекрил притулився до Воронокігтої, а Тонкохвістка переглянулася з Синьозорою.
Раптом, до ясел залетіла біла сова. Вона оглянула всіх присутніх пильним поглядом і зупинившсь на сліпому котику, перш ніж Вогнелап встиг стрибнути на неї. Але птах перетворився на туман та зник.
– Що. Це. Твою. Наліво. Було? – запиняючись, говорила Ночелапка.
Сова перетворилася на туман. Сова перетворилася на туман. СОВА, ТВОЮ Ж НАЛІВО, ПЕРЕТВОРИЛАСЯ НА ТУМАН.
– Як..? Що..? – тільки й шепотіла Синьозора.
Тим часом Тонкохвістка втупилася в те місце, де «випаровулася» пташка. Потім кішка покликала провідницю до себе в кубло. Ночелапка останній раз глянула на кошенят і побігла за старшими.
Медикішка з Синьозорою зайшла до кубла медикота і потім ще пару митей дивилася на кам'яну стіну.
– Що сталося? – нарешті спитала провідниця.
– Срібна іскорка надії в серці мудрого кота розпалить велику стіну полум'я навколо табору. – прошепотіла Тонкохвістка і повернулась до ошелешеної сірої кішки. – Синьозоро, ця біла сова, що перетворилась на туман не є простим птахом. Він є пророцтвом від Зоряного Клану. І воно йдеться про кошеня Воронокігтої.