Любов, Дошка і море

Глава 19. Паша

Паша побачив Любу, коли приїхав з інспекцією одного з філіалів батьківській фірми. Він зупинився в Дімковому пансіонаті, тому що знав власника вже років шість. Вони разом навчалися на прогресивних маркетингових курсах. Дімон тоді щойно отримав пансіонат у спадок від двоюрідного дядька і сильно хотів зробити з нього процвітаючий заклад. Нелегке завдання, враховуючи той факт, що пансіонат вмирав. Паша допоміг товаришу з ребрендингом і тепер радів, бачачи, що справи у приятеля йдуть добре. У двадцять дев'ять років дуже непросто бути власником успішного пансіонату, мати справу з інспекціями, відгавкуватися від конкурентів і стежити за репутацією закладу. Для цього треба мати залізний характер. Дімонові на думку Паші не вистачало тільки надійного тилу, але приятель віджартовувався, говорив, що холостякувати приємніше, а потім кидався з тими ж розмовами на самого Пашу, у якого з особистим життям теж все ніяк не складалося. Дівчата спочатку спалахували, почувши про фірму батька, але швидко втрачали інтерес, коли розуміли, що Паша її все одно не успадкує через те, що тато вже готував старшого брата на посаду голови, а сам Паша зовсім не хотів керувати всією фірмою. Йому цілком вистачало маркетингового відділу, в якому були зібрані творчі люди, з їхніми неординарними характерами та відповідними проблемами.

І в цей обідній час, коли парубок заскочив до пансіонату, щоб залишити свої речі перед другою частиною робочого дня, Люба пурхала територією, немов метелик. Її тендітна постать нагадувала хлопцеві піонерок зі старих радянських фресок. Довгі засмаглі ноги в коротких шортах немов танцювали по доріжках закладу. Пару разів озирнувшись на схилену над черговим малюком дівчину, Паша помітив і акуратні, але міцні сідниці, обтягнуті темно-синім джинсом, і витончені руки, що гладили примхливу дитину по білявій маківці, і ямочку на щоці, що виникала, коли Люба посміхалася матері малюка. Помітив і задумався.

- Хто це, Дімоне? - запитав він у приятеля, коли вони сиділи в кабінеті власника пансіонату, а з вікна було видно дівчину в білій шовковій сорочці. Ця дівчина допомагала якийсь літній жінці нести пакет з продуктами. Пенсіонерка щось активно розповідала своїй помічниці, а та з очевидним інтересом прислухалася та періодично кивала, не намагаючись щось говорити у відповідь.

- Любка, - мигцем глянувши у вікно, відповів приятель. - Моя однокласниця. У неї відпустка, я запросив провести її тут. "Матуся".