Любов, Дошка і море

Глава 21. Мені потрібен лицар

Соня повернулася в номер після купання дуже втомленою. Її сил вистачило тільки на те, щоб прийняти душ і перевдягнутися, а потім дівчина заснула на своєму ретельно застеленому ковдрою ліжку просто в одязі. Вона проспала близько години і прокинулася майже на заході, відчуваючи сильний голод.

Діставши з холодильника залишки кефіру й останнє яблуко, Соня вийшла на балкон. Кисломолочний продукт у поєднанні з соковитим і солодким фруктом танув у роті божественним нектаром. Дівчина насолоджувалася кожним ковтком, кожним шматочком, відчуваючи, як шлунок поступово заспокоюється, а настрій - поліпшується. Треба знову подякувати Дімі, який забезпечив дівчині кілька хвилин справжньої насолоди.

Коли від яблука залишився тільки недогризок, дівчина раптом помітила Любу, котра спішно поверталася з пляжу. Слідом за нею тупотів той співробітник пансіонату, який наглядав за шезлонгами й іншим пляжним майном закладу. Як же його звати? Соня наморщила лоба. Ігор, здається.

Дівчині дуже не сподобався Любин вираз обличчя, і вона напружилася, вдивляючись в те, що відбувалося внизу. Ось подруга проскочила огорожу пансіонату, ось хлопець наздогнав її під тінистим деревом, хапаючи за плече та повертаючи до себе. Вони почали сперечатися про щось... Соня не стала очікувати розвитку подій, вибігши з номера і навіть не замкнувши його на ключ. Нічого за декілька хвилин не трапиться. Нехай краще вона здасться подрузі перестрахувальницею, ніж через її повільність станеться щось непоправне.

Злетівши сходами вниз, дівчина з розгону врізалася в когось.

- Соня? Що трапилося? - її обіймали Дімині руки. Раптом на коротку мить здалося, що жодної небезпеки більше немає, хвороби відступили, а вечір став якимось оксамитовим. Від хлопця приємно пахло чимось хвойним, обійми були м'якими, але допомогли утримати рівновагу при зіткненні.

- Ой, вибач, - Соня зніяковіло захихотіла, відсторонюючись, а потім знову заметушилася. - Там у Люби неприємнощі.

- Де? - стривожився Діма.

- Я туди й біжу.

Вони промчали удвох до злощасного дерева, де співробітник пляжу саме схопив подругу вже за передпліччя, притягаючи до себе. На прикрість в бік сцени, яка розгорталася під деревом, ніхто з постояльців пансіонату не дивився, а дорога до пляжу була порожньою, вже сильно вечоріло. Люба не кричала, вона пручалася беззвучно, хоч і активно.