Любов, Дошка і море

Глава 28. Полювання на живця

Діма повернувся з балкону похмуріший за хмару. До цієї розмови з Любкою він ще сподівався, що Соня непомітно пішла тільки для того, щоб повернутися до свого номеру до пробудження подруги, але тепер всі надії знесло морським бризом. Дівчина не просто втекла з його ліжка, вона втекла з пансіонату та навіть з населеного пункту. Чорт, ну що він знову зробив не так? Де знову проштрафився?

Розум пронизала страшна здогадка. Невже Соні було погано з ним цієї ночі? Цієї спекотної, південної, морської ночі, котра пахла сіллю та вогнем. Господи, ще й не перевіриш. Не зазирнеш у карі очі на світанку в пошуках відповіді. Не переконаєшся в безпідставності підозр, побачивши вираз обличчя. Напевно, саме тому вона і втекла, що не хотіла ховати зранку свого погляду...

Діма сів на ліжко та схопився руками за голову. Але ж все було неймовірно добре вчора. Соня відгукувалася на будь-які пестощі... Зрештою, це вона була ініціатором сексу, самому Дімі не вистачило б рішучості тягти її у ліжко після першого ж поцілунку. Він і в номер-то її покликав, щоб хоча б просто націлуватися досхочу. Дівчата ж полохливі, тендітні створіння, їх не можна так ось відразу в ліжко. Особливо таку, як Соня. Навіть якщо дуже хочеться... А тепер все навколо пропахло її запахом. Та що там казати, сам Дімка пах нею! І цей запах тільки додавав мук, з огляду на ситуацію.

Хлопець роздратовано смикнув плечем і поспішив під душ, щоб змити з себе хоча б це нагадування про його неспроможність. Сумніви та спогади з голови, звісно, не виженеш але хоч трохи заспокоїтися під теплими струменями не завадить. Після душу Діма зібрав свої речі, замкнув номер і відніс сумку до свого люксу. На початку робочого дня він знайшов покоївку третього поверху та попросив прибрати триста шостий, підготувавши до нового заселення.

- Доброго ранку, Дмитро Євгеновичу, - привіталася Іра, коли власник пансіонату мовчки зайшов до кабінету адміністрації. - А де Ви вчора були цілий день?

- В засідці, - буркнув хлопець.

- І як? - зацікавилася настільки екзотичним заняттям практикантка.

- Здобич спочатку впіймалася, а потім втекла, - Діма пройшов до свого кабінету і увімкнув у розетку кавоварку. - Ірино Костянтинівно, відчепися, га? Настрій і без тебе огидний.

- Я думаю, - тихо, щоб керівник не почув, фиркнула собі під ніс Іра. - Здобич упустити. Якому же мисливцеві це настрій покращить? Правильно! Жодному.