Любов, Дошка і море

Глава 26. Шерлок Євгенович

Вранці третього дня після зміни Сониної поведінки Дмитро Євгенович суворо заборонив турбувати його, навіть в разі пожежі. Він вимкнув телефон, запасся продуктами та приготував термос з кавою. І засів в кімнаті відпочинку, зайнявши спостережний пункт, який дозволяв непомітно стежити за дверима Любчиного номера. Дівчата кілька разів ходили кудись, не полишаючи одна одну на жодну мить. А от самому Дімі періодично доводилося відлучатися, бо засідка загрожувала затягнутися надовго. Хлопець вже навіть вирішив, що якщо до дев'ятої години вечора можливості приватної розмови з Сонею наодинці не випаде, він викличе Любку на аудієнцію, попросить її допомогти комусь із покоївок, а сам постукає в номер дівчат, щоб все ж таки поговорити з подругою однокласниці.

Але робити такий обманний маневр не довелося. Приблизно о восьмій вечора мисливець отримав таки нагороду за своє терпіння. Люба вийшла з номеру одна, і Діма схопився, збираючись постукати в заповітні двері, але в цей момент Соня сама зробила крок в коридор і збиралася повернути ключ у замку. Діма рвонув до неї, але завмер в п'яти кроках, чомусь раптом засоромившись.

- Соню, - покликав він дівчину, яка замикала двері номера. Вона здригнулася, обернулася і одразу ж відвела погляд. - Соню, що сталося? З тобою все добре?

- Ідеально, Дмитро Євгеновичу, дякую за турботу, - пробурмотіла дівчина, так само дивлячись у підлогу.

Хлопець обернувся на всі боки, нікого не побачив і підійшов ближче.

- Що відбувається? Куди ти пропала?

- Ти мені збрехав! - раптом брикнула Соня, піднімаючи на парубка повний люті погляд. - Маркетингом він займається! Ти володієш цим пансіонатом!

- По-перше, я не брехав, - спокійно сказав Діма, засовуючи руки в кишені легких лляних штанів. Все відразу ж встало на свої місця. І чому він досі не здогадався, що хтось його таки здав? Диво, що цього не сталося раніше. - Я дійсно займаюся, в основному, маркетингом. Для інших завдань у мене є спеціальні люди. А те, що я власник... Тобі що, це не до вподоби?

- Ні! - викрикнула Соня.

- Не бреши, - глузливо сказав хлопець. - Не зустрічав ще дівчину, якій би мій пансіонат не подобався. Особливо останні років п'ять.

- Пішов к чорту, - прошипіла Любчина подруга, і її роздуті ніздрі та наповнений люттю погляд чітко показали, наскільки вона знавесніла. - Був би ти дійсно маркетологом, було б набагато простіше...