Дорогоцінні Емоції. Восьма

Розділ 1

Схвалення Боже —
То промінь світла,
Що осяює шлях
Істинного Вартового

Кажуть, дім — це місце, куди тягнеться душа як живого, так і мертвого. На жаль, до цих слів не долучена покрокова інструкція з пошуку того самого дому.

Та й куди все ж таки має тягнутися душа людини, що й року не прожила на одному місці? Якщо не помиляюсь, у такому разі ті ж розумники кажуть: дім там, де твоя родина. Але що ж робити, коли родина розкололася надвоє, а частина, що дісталася мені, постійно зникала на роботі?

Звучало достатньо печально за життя, тому хотілося б вирішити цю проблему перед смертю, щоб не застрягти десь між небесами та місцем, де працює мама. Хоча, тоді б я, як мінімум, взнала, що саме вона називає своєю роботою. Тому що означення "на побігеньках в уряду" звучало достатньо широко та невизначено.

В той час як матір виконувала роль мого дому здебільшого на відстані, тато навряд чи взагалі вважав себе частиною нашої родини. Підозрюю, його нова жінка не залишала часу на такі думки.

— Тессо, приїхали.

Мама декілька разів клацнула пальцями у мене перед носом і незадоволено прицмокнула. З часом тіні під її очима набули виразності, а після тривалого переїзду вона й взагалі виглядала так, ніби її зжирає смертельна хвороба.

Витягнувши навушники з вух, я подивилася на будинок за вікном. Не вірилося, що маминої зарплатні вистачило на таке пристойне житло. Два поверхи — не дві кімнати розміру коробки з-під взуття.

Раніше ми мешкали в Канаді, в маленькій квартирці у центрі міста. Сумніваюсь, що й тут на першому поверсі присутній Старбакс. На цей раз нас занесло далеко на південь: в штат Пенсільванія, місто... назви якого я поки не запам'ятала. Ми придбали будинок у приватному секторі, де жили тихі та порядні сусіди. Хоча їх особняки більш ніж красномовно доповідали про розміри їхніх гаманців, і я здивувалася, як це місце досі не розграбували і не спалили грабіжники.

— Бери свою валізу, — сказала мама і вилізла з автівки.

— Як забажаєте, мем. — Я відсалютувала, чим викликала черговий незадоволений погляд у свій бік.

Відкривши багажник, я витягнула пошарпаний часом рюкзак і невелику валізу, всіяну наклейками — пам'яттю про міста, в яких ми жили. Їх було багато.