Дорогоцінні Емоції. Восьма

Розділ 2

— Який ще Пухнастик? Чому ти так впевнена, що він бездомний? Тессо, я...

— Нашийника немає. Будь ласка, мамо, чому я не можу його залишити?

Чудовий настрій мами, принесений з улюбленої роботи, зник через мої нескінченні благання. З тваринами вона не ладнала, та й постійні переїзди не дозволяли. Але зараз я була готова стати на коліна, тільки б кошеня залишилося.

— Хто буде доглядати за ним?

Тіні під очима мами немов стали ще виразнішими. Між брів з'явилася глибока зморшка.

— Звичайно, не ти! Твоя заборона просто смішна! Якщо на те пішло, мамо, то ти доглядаєш тільки за своєю роботою. Не розумію, яку роль це кошеня буде відігравати в двух годинах життя, що ти проводиш вдома?! — випалила я.

Для сильнішого ефекту я ще й змахнула руками. Я розуміла, що своїм обуренням злегка перегинаю палицю, але стриматися теж не могла — це була чиста правда. Деякі діти тільки й жалілися на надмірну опіку батьків, а мені й звичайної не вистачало. А всі ці заборони, створені аби були, дратували ще більше.

Стиснувши руки в кулаки і піднявши гнівний погляд на маму, я, на свій подив, не помітила й сліду роздратування на її обличчі. Швидше тривогу. Невже її настільки турбувало, що він міг бути чиїмсь? Мама зарилася пальцями у волосся й повільно видихнула.

— Гаразд, — заспокійливо сказала вона, — нехай залишається. Тессо, скажи мені ось що. Нелегальне вторгення цієї тварини — єдине, про що ти хотіла мені повідомити?

В пам'яті сплила та людина, що швендяла коло будинку через дорогу. Нехай від самих думок про неї тіло кидало в дрож, та я не могла ні в чому її звинуватити. До того ж, в кожному спокійному районі завжди мешкав свій дивак. Враховуючи те, що це могло вплинути на наше проживання тут, я заперечливо похитала головою. Переїздів з мене досить.

— Гаразд.

Попри уявну згоду, в її погляді читалася недовіра.

— На холодильнику висить номер китайського ресторанчика. Я буду щось гостре та куряче. — Я поцілувала маму у щоку. — Ти найкраща.

Притиснувши до себе притихлого Пухнастика, я побігла нагору. Слух встиг вловити тяжке материне зітхання. Так, це, безперечно, було одне з найтяжчих рішень у її житті. Але з того моменту, коли я востаннє просила купити мені рибок, пройшло вісім років. Немаленький термін, щоб навчитися доглядати за улюбленцем.