Дорогоцінні Емоції. Восьма

Розділ 13

У виснажливих тренуваннях, що частково вбивали в мені бажання жити, пролетіло ще два тижні. Після спарингів з Пітером виглядала я кепсько, в принципі, як і він сам. Коли з тебе стікали ріки поту, пів обличчя оніміло, а кулаки вже не розтискалися за інерцією — хотілося перетворитися на хмарку і полетіти в захід сонця. Але супергерої не мали права жалітися, і ми мали закарбувати це в пам'яті.

Грегорі відмовився мінятися місцем з Мерліном, щоб його заняття було останнім для нашої групи. Доволі егоїстично з боку наставника, але навіть Мерлін не став сперечатися.

На мистецтві володіння стихіями ми тепер займалися вп'ятьох — я, Пітер, Кай, Сенер та Адріан, що відкрив для себе останню стихію вогню. Не сказала б, що хлопець був у захваті. Ось Мерлін, здається, був готовий вибухнути з гордості: в двадцятому поколінні присутні цілих п'ять повелителів стихій! І не просто п'ять, а чотири звичайних і один більш універсальний.

Минулого тижня у Мерліна вперше за всю історію наших тренувань заболіла голова, тому його прийшлося замінити Єві. Не знаю, її це заслуга чи ні, і чи взагалі здатні на таке Вартові, але від початку до кінця заняття з неба падала справжня злива.

Вона, совісті не питаючись, змусила нас з Сенером розігнати хмари. Пітер в цей час мав не підпускати воду до певного місця на галявині, щоби Адріан зумів розпалити багаття. Мокрі, стомлені, з тяжкістю на душі, ми з хлопцями все ж зуміли об'єднати наші сили. Ненадовго, але зуміли, і навіть ніхто не помер.

Тільки під час останнього тижня навчання я зрозуміла, що закохалася в заняття, пов'язані з кульками в Залі Управління. Мене метали між групами, немов м'ячик, щоб я змогла попрацювати з іншими емоціями, і я була зовсім не проти. За цей час, здається, навіть его Пітера змогло прийняти, що я вправляюся зі всіма емоціями.

Особливо я обожнювала, коли хтось з наставників ставив мене в пару з Сенером. Його енергія відчувалася як промені сонця, в котрих можна було скупатися всередині піраміди без вікон. Кожне парне тренування закінчувалося вибухом сміху. Кожні вечірні посиденьки на оглядовому майданчику — безтурботним сном, позбавленим мерців.

Також ми змогли повчитися у декотрих Вартових вісімнадцятого покоління, на зразок Роуз — Відрази та Франциска — Злості. Особливо я була рада познайомитися з татом Даррена. Вони були неймовірно схожі, та й на Даррена було до болю приємно дивитися, так сильно його надихнув приїзд батька. Жаль, що в нього тільки раз вийшло прилетіти зі свого дощового Лондону.