Дорогоцінні Емоції. Восьма

Розділ 10

Коли заняття з самозахисту закінчилося, я з тяжкістю відправилася на мистецтво володіння стихіями.

У Марлі доволі непогано виходило метати ножі, Пітер міг зірочкою виколоти око людини, що стояла в кілометрі від нього, а я б не влучила в ціль навіть заради порятунку власного життя. Марлі махнула на прощання, і вони з Дарреном попрямували до виходу. Я б теж не відмовилася випити чаю замість безглуздих спроб стати повелителем стихій.

Сидячи на траві, заново шнурувала кросівок, коли інші прийшли зі свого заняття. В очі одразу ж кинулися зміни. Цього разу з Адріаном та Каєм прийшов Сенер, як завжди, щось наспівуючи собі під ніс. Хлопець добродушно помахав мені, перед тим як ми вишикувалися в шеренгу. Мерлін терпляче чекав, поки всі розмови стихнуть, і тільки потім нарешті видихнув.

— З радістю повідомляю вас, що Сенер відкрив для себе стихію повітря, тому буде займатися в першій групі разом з вами. Це величезне досягнення, і я, пам'ятаючи всі попередні покоління, порадив би іншим не впадати у відчай. Бійки і таємні напади також не допоможуть відібрати стихію, котра вже відведена тільки для одного.

Я напружилася. Слова Мерліна звучали так, ніби він знав про те, що сталося минулої ночі. Але, враховуючи, що його погляд затримався на мені стільки ж, скільки й на інших, я заспокоїла себе тим, що він всього на всього згадував минувше. Не сперечаюся, сьогодні Грегорі був готовий виставити мене з ордена за те, що не могла нормально замахнутися і кинути бісів ніж. Проте це зіграло на руку Марлі.

Хлопці засвистіли, вітаючи Сенера, а він низько вклонився. Сенер був доволі високим, худорлявим і виглядав трохи хирлявим на тлі інших. Хоча легка щетина навпаки візуально додавала йому віку. Я по-справжньому зраділа за Сенера, адже Даррен не так давно розповідав, що Радість рідко оволодіває стихіями. А тут ще й перший! Сенер також виглядав щасливим, а його завзятість надихала нас всіх.

Загалом заняття було нудним, незважаючи на окриляючий початок. Зі всіх нас прогрес було видно тільки у Сенера. Він створював слабкі подмухи вітру чи невеличкі повітряні вири над долонею. Хоча одного разу щось пішло не за планом, і Кая здуло на найближче дерево. Ми ж з хлопцями застрягли на місці. Після невдалих спроб створити хоч щось ми впали у відчай, і якщо їм було не так прикро, тому що ніхто не знав, чи саме вони володіють стихіями, що залишилися, то я билася в істериці. Скільки ще потрібно докласти зусиль, щоб створити хоча б іскорку і втерти носа нападнику?