Дорогоцінні Емоції. Восьма

Розділ 3

З кожною новою годиною, проведеною в цій клятій автівці, руйнування мого світу усе ближче наближалося до точки неповернення.

Адріан час від часу звертався до мене сигнальними фразами, наприклад: «Тобі не треба до туалету?», «Ти голодна?», чи «Це створіння не зіпсує крісло?» — вказуючи у цей час на мого кота. Сидіти на одному місці виявилося не так легко, як я думала. Більшою мірою через те, що кожного разу як засинала — через п'ять хвилин прокидалася в холодному поту від жахіть з участю мами й тих злодіїв.

Ми проїхали дійсно багато, думаю, близько чотирьох чи п'яти штатів. На жаль, основним пейзажем за вікном від початку і до цього моменту було широке шосе. Знову бісова дорога. Напевно, якщо б хтось запитав, який мій найбільший страх, я б відповіла не замислюючись.

— Далеко ще? — Я хотіла, щоб мій голос звучав дружелюбно, хоча й розуміла, що це практично неможливо.

Не хотілося бути схожою на віслюка з мультфільму «Шрек», проте нерви були на межі. Настільки на межі, що декілька годин тому я збиралася вискочити з автомобіля на ходу. Найімовірніше, емоції на моєму обличчі читалися без особливих зусиль, тому що після чергової зупинки Адріан заблокував дверцята.

— Так.

Цей неприємний хлопець навіть не подивився на мене. Притому, що у мене часу на його оглядини було більш ніж достатньо. Здавалося, тепер я буду бачити родимки, що утворювали трикутник на його правій щоці, навіть з заплющеними очима.

— Знаєш, з того, що я зрозуміла, ми з тобою знаходимося в одній упряжці. Ти міг би, ну не знаю, проявити трішечки більше люб'язності?

— Вірно, ти маєш рацію, ми в одній упряжці. — Адріан потер перенісся і зачесав назад завитки темного волосся. — Але я не люб'язний, тож, якщо твоя ласка, не діставай мене.

— Якщо думаєш, що образ поганого хлопця додає тобі шарму, то ти помиляєшся.

Пальці оніміли ще під ранок, але я продовжувала гладити Пухнастика, сподіваючись, що це в якісь мірі діє як заспокійливе. Кошеня спало протягом усієї дороги, слава Богу, його серце припинило стрибати, немов тенісний м'ячик. Час від часу хвіст сам собою починав сіпатися, ніби бідолаху теж мучили жахіття.

У відповідь на мою заяву хлопець обронив різкий смішок і похитав головою. Зустрічала я таких. Аскетична натура, перемішана з бажанням все одно завжди бути в центрі уваги. Вибухонебезпечна суміш для нервів людей, котрі, на свій жаль, потрапляють до кола спілкування таких одинаків з роздвоєнням особистості.