On the nature of daylight (UA). Про світло дня

Глава 1

Герміона грюкнула дверима, насилу тримаючи сльози в очах, що наповнювали її очі, і побігла темним коридором. Вона не знала, куди прямує. Та їй теж було байдуже. Рон щойно поцілував Лаванду Браун прямо на її очах. Перед усіма. Втрата балів факультету, які можуть зняти, якщо побачать її після відбою, не мала особливого значення.

Вона сповільнилася, досягнувши знайомих сходів, що вели до бібліотеки. Звісно, її ноги понесли її сюди. Вона зітхнула і витерла очі; лише тоді зрозумів, що паличка все ще в її руці. Вона почувала поганою, через те що послала птахів за Роном, але їй стало ще гірше, коли вона думала про те, як він так легко обхопив Лаванду своїми руками, наче її взагалі не було поряд. Засунувши в кишеню чарівну паличку, Герміона зі скрипом відчинила великі двері й прослизнула всередину.

У бібліотеці було темно й тихо. Вона пройшла трохи вперед, перш ніж зупинитися. Вона насправді не знала, що вона робила тут, може тікала від образів Рона та Лаванди разом, але, на жаль, вони, здавалося, нікуди не йдуть, постійно крутячись в її голові. Навіть сотні книг у бібліотеці Гоґвортсу не могли відволікти її сьогодні ввечері.

Але вона могла спробувати. Що ж їй ще треба було робити? Її пальці злегка пробігли по вкритих пилом полицях, перш ніж темний куточок впав їй на очі. Заборонена секція. Якщо й є щось, що могло б відволікти її думки від Рона сьогодні ввечері, це знаходиться там. Герміона кинула швидкий погляд навколо, щоб переконатися, що вона одна, а потім направилася до металевих воріт, які блокували найнебезпечніші й найпотужніші книги, які мав запропонувати Гоґвортс.

Зазвичай, щоб зайти студентам потрібен був дозвіл від професора, щоб пред'явити мадам Пінс, але Герміона отримувала їх так багато разів для додаткового завдань та додаткового читання, що бібліотекарка просто дала їй пароль до забороненої секції, щоб скоротити час.

— Lectio Nefastus, — прошепотіла Герміона, і ворота відчинилися. Вона закрила їх за собою й пішла к темним стелажам. У цій частині бібліотеки полиці були ближче один до одного, і зазвичай не могли одночасно вмістити більше однієї людини. Замість теплого помаранчевого сяйва свічок і ліхтарів блідо-блакитне світло падало від плаваючих свічок, подібних до тих у Великому залі, але не так багато і не так яскраво. Отож пізно вночі серед стелажів було моторошно та темно.