Вигнанець. На Чужині

Розділ 2. Харцизи.

Нападників було більше. Одягнені, наче дикуни, вони обступили своїх жертв. Поблизу були кілька кінних в чорних куртках та кольчугах. Сліди копит належали їм. Вони наздогнали Орисю та провожатих козаків на галявині біля річки.

Зло перестрибнув одне з тіл в сірому жупані та кольчузі та поніс Мамая в гущу битви. З супровідних козаків залишився лише один. Він вже не був на коні, голова була в крові. Він відганяв харцизів одним списом. Орися заховалась за його спиною.

Мамай розрядив пістолі в спини двом кінним і кинувся рубати піхоту. Лаврін пролетів за ним. Але харцизів було занадто багато. Пролунало кілька пострілів у відповідь. Зло маневрував убік збивши ще двох на землю, ламаючи їм кістки. Кінь Лавріна заіржав від кулі в грудях і повалився набік, придавивши ногу вершника.

- Я впораюсь! — крізь біль заволав характерник.

Мамай не обертався. Він хотів вірити, що так воно і буде. Він прорубував ряди ворогів, розганяючи їх вбік. Зло клацав зубами й фиркав, цього разу переповнений ненавистю. Земля вкривалась тілами. Кінь знав, як себе вести в таких випадках, Він маневрував між харцизами, наче риба в гірській ріці, оминаючи каменюки. Мамай кричав, розмахуючи шаблею, та затято лаявся, сиплячи прокльони на вуха ворогів, вкотре обіцяючи спорожнитись на їхні тіла. Харцизи кричали подібне у відповідь.

Так і проходить війна. Ти кидаєшся на ворога, ворог на тебе. Ви поливаєте одне одного лайкою, щоб розпалити в собі лють. Ви п'янієте від битви. Ось і Мамай, сп'янілий від страху та розгубленості харцизів. Кілька з них поплатились за це своїми кінцівками та життями. Мамай рубав навмисне, щоб змусити їх тікати.

Один з кінників влетів прямо в нього. Зло встигнув вивернутись, вберігши себе і голову Мамая, але обидва вершники не втримались і полетіли на землю. Мамаю пощастило, він впав на вершника, придавивши його до землі. Той безсило застогнав, видно ребра виявились недостатньо міцними. Мамай одразу ж відкотився, шукаючи свою шаблю. Удари харцизів посипались на нього градом. На щастя їх було занадто багато, тож Мамаю вдалось проповзти між ними, закриваючи голову руками. Зло тим часом зник. Мамай проповзав далі. Кольчуга ледь гасила копняки, котрими намагались дістати його харцизи. Він кусався і копався у відповідь. Може його б там і забили, якби не козак, котрий кинувся на допомогу, відганяючи тих списом. Мамай встав, підхопивши чиюсь шаблю з землі. Вони, обоє закривавлені та в синцях, стояли проти шести противників.

- Анумо дайте їх мені! — як грім пролунав голос кінного, що не ліз в битву. Він носив на собі шолом з забралом, закутий в чорний панцир з кольчугою під нею.

Харцизи, розмахуючи шаблями, відійшли назад, тягнучи поранених.

- Ми вклали шістьох, доки ви не підійшли. — тихо сказав козак, витираючи кров з лоба рукавом сорочки. — Ви вклали ще шістьох. Гідна смерть!
- Сплюнь, щоб не наврочити. Я не збираюсь тут помирати! — Мамай повернувся до Орисі. — Ти як?

Вона лише налякано кивнула. Її красиві очі були залиті сльозами та блищали від страху. Мамай розумів причину цього. Їй краще не датись в полон живою. Набавившись нею, їй просто переріжуть горло, і це лише в кращому випадку.

Вершник тим часом напав. Розмахуючи шаблею він кинувся на них стрімголов. Козак, що стояв поряд з Мамаєм, міцніше перехопив спис. Мамай кинувся вперед. Проти кінного шансів не було. Удар шаблею на такій швидкості відбити майже неможливо...

Тож Мамай і не став його відбивати. Він в останній момент відскочив вбік, дивом уникнувши шаблі суперника й ударив по ногах коня. Зовсім не по лицарськи, поведінкою котрих славились козаки. Але для вигнанця, понад чотири роки, Мамая не дуже турбувала його лицарська честь. Вершник злетів з коня прямо лицем на землю, де його й прибив списом до землі козак. Харцизи на мить розгубились, а тоді кинулись на Мамая.

Зло виринув наче нізвідки. Він напав з-за спини, з Лавріном верхи. Характернику дісталось, нога виглядала досить неприродно, але він прорвав натовп харцизів. Пронісся попри Мамая, схопив Орисю, потягнув в сідло і погнав геть.

- Наздоганяйте! — крикнув він.

Зло розчинився в лісових хащах.
Залишки харцизів кинулись на них. Мамай не став довго думати. Схопив козака за плече і потягнув у ліс. Той щось волав про славну смерть, але Мамай не слухав.