Вигнанець. На Чужині

Частина Друга. Пірат. Розділ 14. Новий Капітан.

Він повільно спускався в каюту. Сходинки рипіли при кожному його кроці, розганяючи тишу внизу. Кожне рипіння нагадувало постріл з гармати. На горі постійно хтось топтався. На сходах лежали тіла. З однієї сходинки на іншу стікали краплі крові. Але він не поспішав.

Обережно переступаючи через розпростерте на сходах тіло, тримаючи шаблю перед собою, він йшов вниз. Двері в каюту капітана були зачинені. Він приклав до них вухо, послухав, але всі звуки сплутались в його голові. Врешті він відступив на крок і вперіщив їх ногою.

Замок не витримав і вони відчинились навстіж. З каюти занесло пилом, наче капітана там ніколи не було. Але Мамай знав, що це лише для відводу очей. Він знав, відчував, що хтось та там був...

***
- Мамаю! Вставай! Мамаю! Я до тебе звертаюсь! — його грубо копнули ногою під коліно.

Може Мамай відповів би щось, але міцні напої зараз говорили замість нього. Він вихопив з під подушки пістоль і вистрілив навмання, не розплющуючи очей.

Його схопили за плечі й стягнули з дерев'яного ліжка. Облили крижаною водою. Це подіяло. Мамай різко сів клацаючи розрядженим пістолем в повітря.

Перед ним стояв Гро-Алор. Від колишнього дикуна в ньому залишилось зовсім мало. Довге волосся зав'язане у хвіст. Колись довга борода поголена. Лахміття замінив шкіряний камзол.

- Ти ледь мене не пристрелив, бовдуре!
- Треба було краще цілитись. Чого тобі?

Голова нестерпно боліла. Він поглянув в пошуках чогось спиртного, але крім сміття і розкиданих речей в кімнаті більше нічого не було.

- Ти вже третій місяць не просихаєш. Я хвилююсь.
- А де ти був три місяці тому?
- Я кожний день тут по черзі з Джалалієм.
Останній раз ти спробував зарубати його шаблею, але був настільки п'яний, що ледь себе не заколов. Скільки можна?
- Є ідеї чим мені ще зайнятись?

Гро-Алор промовчав. Три місяці! Слова Гро-Алора закарбувались в його пам'яті немов вирізані на шкірі. Він мало що пам'ятав про останні три місяці. Вони з Гро-Мором на кораблі Руга пограбували кілька суден і знайшли бухту в затоці воронів. Як виявилось, в цій затоці знаходили притулок більшість бусурманських піратів Соленого моря. Всередині скель вже десятки років знаходилось ціле містечко з пристанями, дерев'яними домівками, шинками та ігорними домівками. Вони швидко зійшлись з місцевою піратською братією. Гро-Мор швидко зайняв свою посаду завдяки своїй жорстокості. Весь наступний рік, вони палили й грабували, аж до зими.

Мамай, що дивно вцілів і навіть був штурманом в Гро-Мора. Він більше не бачив ворожості в очах колишніх дикунів. Його признали. Він хоробро вступав в бій, шукаючи смерть. Його хитрість дозволяла уникати галери яничар. Кілька капітанів кликали його до себе, але Мамай відмовлявся. Він мріяв про домівку. Він спав і бачив береги гетьманщини. Але потрапити туди він не міг. Хоч козаки й самі займались корсарською справою, але піратів вони любили ще менше ніж яничар.

Тож Мамай пив на суші. І ось він допився, що не пам'ятав, як пролетіли останні три місяці.

- Рада піратів вибрала тебе капітаном, так що вставай.
- Рада піратів може відправитись до дідька.
- Не може, йолопе! Ти сам вирішиш, куди плисти. Гетьманщина чекає свого блудного сина. Лише не обісрись на зборах. Я не знаю, що ти їм скажеш, але будь збіса переконливим, щоб тобі дали корабель. Ти ж хочеш повернутись? Хочеш чи ні?

Він простягнув руку, щоб допомогти козаку піднятись, але Мамай різко відштовхнув її. Сам встане.

Гро-Алор знизав плечами та вийшов, зачинивши за собою двері.

Мамай залишився сам.