Вигнанець. На Чужині

Розділ 17. Бусурманські Динари.

Постріл розрізав темряву каюти. Мамай стріляв навмання, орієнтуючись лише на рух. Він влучив з першого разу. Щось важко впало на підлогу. Чиясь голова гупнула об дошки.

Позаду почулись кроки. Команда неслась на допомогу. Гро-Алор підбіг зі смолоскипом.

- Цілий?

Мамай мовчки кивнув. Взяв у товариша смолоскип і зайшов. Полум'я освітило каюту кривими лініями. Ніздрями Мамай відчував запах чаду. Він йшов повільно, тримаючи в іншій руці шаблю. Нарешті вогонь освітив тіло. Мамай застиг.

- Хто стріляв?! — у каюту залетів Гро-Мор.

Мамай не відповів. На вигляд, світловолосій дівчинці було чотирнадцять років. Вона не встигла навіть викинути вперед руки. Куля повалила її лицем вниз.

- От дідько! — прошепотів Гро-Алор. — Нехай заступляться за неї її Боги.

Мамай не пам'ятав, як він виходив. Ноги не слухались, руки налились свинцем.

***
Джалалій і Гро-алор чекали його назовні.

- Все пройти добре?
- Я тепер в піратській раді, — сухо сказав Мамай. — Думав це пройде довше. Швидко впорались.
- Ну, тепер заживемо! — розмріявся Гро-Алор. — Корабель, команда, золото...
- Борги, — нагадав Мамай. — Ще й в закладі у Лео. Про що ти, трясця, думав, коли брав у нього в борг?
- Карта йшла, — знизав плечима здоровань.

Мамай переглянувся з Джалалієм. Тоді обоє одночасно глянули на товариша. Гро-Алор був незамінним в битвах, що на морі, що на суші. І в тавернах Затоки Ворона його ще ніхто не перепив. Але азарт грав з ним злий жарт. Карти йому ніяк не покорились, і він не знав, коли зупинятись. Тепер у них чотири дні на те, щоб знайти гроші. Лео пришле по них Німого. Того самого Німого, котрий ділив з ними рабські пута. Дикун Лео переманив його до себе, бо море той не любив. Морська хвороба з кровожерливістю йшла комплекті. Мамай з Гро-Алором колись любили жартувати, що Німий "мовчки" виконує свою роботу. Тепер він мовчки повипускає їхні кишківники й змусить міряти кроками.

- Скільки ти винен? П'ять, шість сотень?
- Дві.
- Ну, цю суму ми знайдемо.
- Тисячі.
- Скільки?! — Мамай аж рота роззявив. — Дві клятих тисячі бусурманських динарів?! Знаєш, Лео не варто нічого робити. Я сам тебе пристрелю!

Гро-Алор насупився і пішов геть. Мамай не стримувався і кляв його в спину. Джалалій мовчки спостерігав за цим дійством.

- Ти бути занадто різкий з ним, — сказав, коли Мамай закінчив.

Козак дістав люльку. Швидко розпалив її.

- Я буду набагато м'якший, якщо ти вигадаєш, де нам взяти ці гроші, не потрапивши у ще більші борги. Легше вже здихатись Лео. Видамо за нещасний випадок.

Але, хоч козак і сказав це, він і сам не вірив у це. Втрьох їм не справитись з охорою Лео, а навіть, якщо так, то пірати їх повісять на щоглах кораблів. Власників закладів було суворо заборонено чіпати. І навіть, якщо не буде свідків, прийде хтось замість Лео і, побачивши боргові записки, він знову вчепиться в Гро-Алора.

З роздумів Мамая вивів той самий чоловік, котрий попередив про борг зранку. Він ще раз вклонився, піднявши руки, мовляв — він без зброї. "Про вовка промовка", — спохмурнів козак.

- Дикун Лео хотів би привітати вас зі званням капітана, і місцем в піратській рад. — не розгинаючись пробурмотів той. Тоді випрямився і з хитрим вогником в очах додав: — Особисто.