Вигнанець. На Чужині

Розділ 3. Филон.

Ні Мамай, ні козак Филон не були майстерними воїнами, щоб справитись з таким натовпом дикунів. Вони не були характерниками, щоб завиграшки розкидати їх. Тож вони рятувались втечею, зайвий раз дивуючись, що все ще вціліли.

Тепер ніякої несподіванки для ворога не було. Дива закінчились.

Вони петляли між деревами, щоб кулі не зачепили їх, розтрощуючи замість цього кору дерев.

- Чому вони не стріляли раніше? — запитав Филон, біжучи позаду Мамая.
- Тому що недоумки! Думали взяти нас живцем і продати. За Орисю вони б дорого взяли, якби захотіли розлучатись з нею. А ми б гнили десь на веслах.
- Коли Арсен дізнається...
- Не дізнається! — Мамай грубо обірвав його. — Лаврін поскаче в Чигирин, якщо не дурень. Арсен дізнається, коли ми станемо кормом десь тут в лісі...

Знову пролунало кілька пострілів. На щастя, стріляли харцизи не так влучно, як козаки, інакше б Мамая вже звалило б від влучного пострілу. Козаки продовжували рухатись між зеленими деревами. Інколи харцизи наздоганяли їх, але по одному, адже великий загін розтягується по одному, або по двоє. Козаки користались цим і на землю падали нові тіла. Харцизів залишалось все менше.

***
Вони вибігли ще на одну галявину. Сонце вийшло з-за хмар і відбивалось у блиску мокрої трави. Филон впав на землю, стікаючи кров'ю.

- В мене немає сил! — важко прохрипів той.

Мамай зупинився. Спробував підняти того, але козак був занадто тяжкий. Рана на голові все ще кривавила. А ще одна додалась в боці від кулі. Харцизи таки дістали його.

- Тікай, Мамаю. — прохрипів Филон. — Я затримаю їх, скільки можу.
- Ще чого!
- Не будь дурнем! Вони вже близько.
- Забудь, я сказав! Ми впораємось.
- Дай мені пістолі, і порох, я зможу стримати їх.

Мамай не заперечував. Відчепив від поясу два пістолі та торбинку з порохом.

- Мене не підстрель випадково...

Филон всміхнувся. Мамай ніколи не товаришував з ним на січі, віддаючи перевагу компанії Альбрехта та Лавріна. Але такі ситуації зближують. Змушують відчувати братерство.

Кроки харцизів вивели його з роздумів. Вони вибігали з прокльонами та погрозами, махаючи шаблями, ножами та сокирами. Дійсно дикуни, — відмітив Мамай. Але, що вони забули так далеко на заході?