Вигнанець. На Чужині

Розділ 10. Речі.

В Руга зранку був особливо поганий настрій. Тобто він часто був не з найкращих, але сьогодні злість з нього перла якось по-особливому.

Одного з рабів він закопав ногами до смерті. Іншого віддав на сніданок двом своїм здоровим вовкодавам. Крики раба так і стояли в повітрі, тихою аурою рвучи серця всіх, хто проходив повз закривавлені плями на піску.

Мамай стояв у натовпі й похмуро дивився на криваве видовище. Інколи він перехоплював погляд Гро-Мора, котрий був безсилий зробити хоч що-небудь.

- Ви речі! — Руг витер піт з лиця рукою. — Я можу зробити все, що забажаю. Тож поводьтесь, як речі, якщо не хочете, щоб з вами сталось те саме!

Його охорона зневажливо посміхалась, дивлячись на наляканих рабів. Вони відчували себе богами на маленькому острові — пеклі для рабів, та рай для них. Мамай не дивувався такій поведінці. Постав людину вище над іншими, то побачиш, яка вона насправді.

Решта дня пройшла мирно. Море шуміло, вітер розкидав пісок, переганяючи його з місця на місце. Жінки з дітьми збирали ту дивну рослину на полях, ймення котрої Мамай не знав. Ніхто не знав, і рабам було суворо заборонено її навіть куштувати. Навіть охорона зайвий раз не торкатись її. Мамай доручив Гро-Алору придивитись до неї, а сам сидів на березі, ставлячи позначки.

- Художник з тебе так собі.

До нього підійшов один з синів Руга. За спиною кремезний охоронець, ладний розірвати його не гірше тих собак. Мамай став на одне коліно, опустивши голову. Він кинувся б на них обох, але він схуд і став слабким. Не відчувалось більше сили в його руках.

- Що ти малюєш, дикуне? — запитав син Руга. — Що це за закарлючки? Ти не ворожбит часом?
- Ні, пане, — смиренно сказав Мамай. — Це лише жалюгідні спроби помолитись моїм богам, щоб дали мені прожити, ще один день.

Сірко б реготав від такого. Бреши, говори те, що вони хочуть почути, плач, клянись, зрікайся всіх і всього, лише виживи, — любив говорити він.

Що дивно, сам би він так не зробив би ніколи. Але Сірко в рабстві не бував.

- І твої Боги тебе чують? Вони прислухаються до тебе тут, на острові?
- Я все ще живий.
- Тоді вважай, що сьогодні я з ними на одній стороні. Не їх милість вирішить — жити тобі чи ні, а моя та батькова, зрозумів?

Мамай лише нижче вклонився. Панич розтер ногою його позначки, а охоронець плюнув на нього й обоє пішли геть. Так честь Мамая ще не опускали. Хотілось заволати й кинутись на них, але він стримався.

Десь далеко проплив корабель. Мамай поставив, ще одну позначку.