Вигнанець. На Чужині

Розділ 4. Зіпсований Товар.

Мамай відкрив очі, коли сонце вже заходило за обрій. Спина лежала на дереві, його постійно підкидало то вгору, то вбік.

Голова нестерпно боліла. Він відчував криваві струпи на макітрі. Поряд з ним лежало кілька тіл. Мамай підійняв голову.

Він лежав в одній порваній сорочці та штанах. З нього зняли навіть чоботи. Руки були в кайданах. Ногою копнув одне з тіл. Жодної реакції. Мамай аж похолов: його везли на возі з мертвими.

Від жаху, він спробував вискочити з воза, але кайдани завадили й героїчна спроба втечі перетворилась в жалюгідне падіння лицем в багнюку під загальний регіт.

- Прийшов до тями, як я бачу? — десь над ним пролунав глузливий голос Матвія. — Що ж не лежалось? Чи ти виспався?

Мамай не відповів. Работоргівці схопили його за плечі та підняли з землі. Одразу ж, немов нізвідки з'явився третій і вперіщив Мамая під дих. Козак впав на коліна, скрутившись калачиком та захлинаючись від кашлю. Дикуни, прикуті ланцюгом до воза, вже не сміялись.

- Відповідай, коли я тебе питаю! — заволав Матвій.

Мамай знову промовчав. Хтось з розбійників відвісив йому копняка під ребра. Тоді долучився ще хтось з іншого боку.

- Мабуть, язика проковтнув? — вирішив Матвій. — Ну, менше патякатиме. Добре було б сказати майбутнім покупцям, щоб вирвали його паскудний язик, щоб вже напевне. Прикувати його до решти дикунів! І щоб ніхто не відставав. Нам за кілька днів потрібно бути на місці. Покупці чекати не будуть.

Люди Матвія виконували наказ з особливим ентузіазмом. До глибокої ночі їх гнали канчуками, нагайками та батогами.

Піт заливав очі, а вкотре прийнятий удар нагайкою в плечі взагалі позбавляв зору, тож Мамай не розрізняв дороги, як би він не намагався її запам'ятати. Все, що він знав, це, що спочатку вони довго йшли на схід, потім на південь.

Здавалось, нескінченні ліси та степи гетьманщини змінились на скелясту місцевість. Ніч вони провели біля підніжжя гір. А з самого ранку їх погнали до урвища. Але не одразу.

Кілька полонених не пережили ночі. Видно рани, нанесені в бою взяли своє. Матвій оглянув тіла, після чого, одне повантажили на віз, а решту просто залишили на поталу воронам, котрі вже злітались до них. Караван рабів знову рушив вперед.