Море лютувало, показуючи свій характер. Високі хвилі підіймалися з тихої синьої поверхні. Небо затягнуло темними похмурими хмарами, котрі не піддавались силі вітру. Загриміло.
- Вперед, сучі діти, на весла! І раз! І раз!
Шістнадцять пар весел з кожного боку рухались в такт. Одне весло приводили в рух по троє людей, хоча видно було, що місць на лаві вистачить ще на трьох. Галера вперто ігнорувала спроби морських хвиль роздерти корабель на шматки. Вона, галера, плавно, іноді підстрибуючи, продиралась крізь поганий настрій моря.
- Я не вміти плавати! — стурбовано прошепотів Джалалій.
- Ти казав! — Мамай ледь не завив від натуги, налягаючи на весло.
Їхні руки тепер прикуті до нього. Тепер це все, що вони повинні робити. І ось, кілька місяців вони тільки те й робили, з невеликими перервами на сон. Їх хазяїн, Руг, заодно капітан корабля Гарпія, був людиною розбещеною та жорстокою. Він ходив між лавами невільників в червоному камзолі та плащі й щедро роздавав тумаків кожному, хто не подобався. А коли йому набридало, він або тяг котрусь з рабинь до себе, або пильно та уважно вдивлявся в море, почісуючи золотаву цапину борідку.
Зараз він горлав на рабів, що було сили, щедро посипаючи їх нагайкою.
- Не вмієш плавати, значить веслуй! — Відповів Мамай.
Двічі казати Джалалію потреби не було.
***
Галера приплила в маленьке портове селище на одному з островів Султанату, щоб докупити гребців і продати жінок з дітьми. Шторм пройшов і тепер їх зустріло ще тепле осіннє сонце. В Гетьманщині вже давно б почав падати сніг, а тут люди ходили в штанах та сорочках до середини литок, в рідкісних випадках, одягаючи ще й камзол.
Вечірнє сонце падало на пісок, роблячи його багряним, а стіни невисоких будиночків золотавими. Їх нарешті вивели на берег. Босі, в одному шматті, знесилені, вони ступали на пісок, тримаючись одне за одного, щоб не впасти. Їх вже не гнали батогами, обмежуючись міцними словечками. Пісок нещадно палив ноги, мілкі камінці кололи гірше голки. Але раби не жалілись. Тихо скривившись, вони йшли до загону, де їх протримають до весни.
- Зимою море мертве. — любив казати Руг.
Як потім стало відомо, зимою гинуло найбільше гребців. Одяг їм не видавали, а часто бувало, що ноги були по коліна у воді, доки вони гребли. Тож на ранок бувало, що половина гребців просто не прокидалась.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Вигнанець. На Чужині
FantasyПродовження довгоочікуваного циклу козацького фентезі. Мамай отримав те, чого хотів. Лист з амністією підписаний самим гетьманом. Але в той день, коли козак покинув січ - він втратив найдорожче. Свободу. Разом з Мамаєм та його новими друзями ви відп...
