◇виділені слова➡️ героїня говорить рідною мовою. ◇
°Сімон зі Стефанією приїхали додому. Дівчина одразу пішла виконувати домашнє завдання, а через 2 години повечеряла і прийшла до гаражу щоб допомогти автоботу якщо треба°
Стеф: Сім, тобі допомогти?
Сім: та ні, я поки простежую сигнал і сплески енергії, тому тут нічим не допоможеш.
Стеф: ну добре.
°Стеф повернулася до роботи над реактивними чобітками, адже цей винахід мав стати найкращою її роботою. Вона спокійно працювала як тут..°
Стеф: *гучний звук впавшого металу* ай! Ссс! Трясця!
Сім: *підскочив з переляку* свята всеіскро! Що сталось?!
Стеф: порізалась!
Сім: ну як так можна? Дай погляну.
Стеф: на що?
Сім: на руку.
Стеф: та все нормально, нічого серйозного.
Сім: кажу тобі, дай погляну!
Стеф: *пошепки* господи...
*Сім діставав аптечку з шуфляди, а Стеф протягла долоню автоботу, розуміючи, що той зібрався робити і що сперичатися з ним просто безкорисно*
Сім: що ти там взагалі робиш? *казав він обережно промиваючи руку подруги*
Стеф: створюю реактивні чоботи, сс! *зашипіла від болю і прикусила губу*
Щоб полегшити біль органіки, автобот почав дмухати на рану прохолодним повітрям.
Дівчині від цієї маніпуляції стало не так боляче, тому вона полегшено зітхнула і тільки тоді зрозуміла, що він робить.
Стеф: звідки ти знаєш?
Сім: що?
Стеф: що, якщо подмухати, не так боляче?
Сім: я й не знав, просто бачив у рекламі, тож вирішив перевірити)
Стеф: хахах~😆
Сім: ви – люди люди такі травматичні...
Стеф: ну, ми ж не з металу, до того ж я зазвичай рідко травмуюсь, мені просто не щастить.
*Сімон всміхнувся, тримаючи її вже замотану бинтом, маленьку ручку*
Сім: все) будь обережною, гаразд?
ВИ ЧИТАЄТЕ
Автоботи (Прайм)
FantastikКосмос, таке цікаве і загадкове місце, таке красиве і нескінченне... Нам невідомо що знаходиться там у чорній безодні вкритій різноманітними блискітками, що ми називаємо "зорі" Чи існує життя на інших планетах? Чи зможемо ми розуміни інших створінь...
