До пар залишалася ще ціла година. Хюнін Кай, важко зітхаючи, крокував до університету. Не стримуючи позіхання, хлопець закрив обличчя рукою, ховаючись від сонячних променів. Ранковий вітер холодив шкіру і змушував морщитися і більше поринати в толстовку. Наближалося літо, а нормальне тепло було лише кілька днів. Та ще й у такий час хотілося бути в теплому ліжечку під ковдрою, але, на жаль, доводиться пертися в університет.
Кай міг би ще трохи поспати, та ні. Йому не дали такої можливості. Ще вчора його куратор зателефонував йому і попросив прийти раніше. Хюка з легкістю відмовився б, якби не приманка у вигляді обіцянки додаткових балів. Він не був двієчником, але додаткові бали ще нікому не завадили. І ось він стоїть перед університетом сонний і пом'ятий, але вже тут.
Куратор зустрів його з широкою усмішкою, хоча Хюнін Кай його радості не поділяв. Він насупився і надувся, як снігур, але слів обурення з його вуст не пролунало. Куратор таки. Ніхто, звичайно, не любив приходити до університету так рано, та ще й для того, щоб виконати якесь там завдання. Таке любили хіба що ботани та мазохісти. А Кай, на жаль чи на щастя, ні те, ні інше.
- Добрий ранок, Хюко. — привітався куратор, яким був високий хлопець, старший за Хюніна всього на кілька років. - У мене до тебе дуже важливе доручення. Я казав тобі по телефону.
- Так. Пам'ятаю. - зітхнув Кай. - Що треба робити? Сподіваюся не тягати парти наодинці. Я вдруге на це не куплюсь.
- Ні, що ти. Все набагато простіше. І навіть певною мірою приємно. Нічого складного. Дивись. – почав пояснювати хлопець. – До нас із іншого університету перевели студентку. У її сім'ї форс-мажор і їм терміново треба було переїхати, тож і перевелася наприкінці року. Вона ще мало що тут знає, тому їй потрібен той, хто завжди буде поряд і зможе допомогти. А вона потрапила якраз до твоєї групи.
- Але чому я? - зітхнув Хюнін Кай. - У нашій групі є багато студентів, які готові допомогти. З мене гід, як з миші капці.
- Ну ти ж добрий. Я впевнений у тебе все вийде. – посміхнувся куратор. – І я знаю, що ти завжди можеш допомогти. Ну, Хюко... Не підведи, будь ласка. Я розраховую на тебе.
- Ех... А чому ви не можете це зробити? - спитав Хюка. - Ви ж куратор нашого гурту як ні як. Було б краще, якби саме ви зробили на нову екскурсію.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Дім на самоті
FanfictionДоля зводить разом в одному багатоквартирному будинку тринадцять осіб. Хтось із них іноземець, хтось корінний кореєць; хтось у стосунках між собою, а хтось знайомиться лише під час переїзду; хтось уже працює, а хтось ще студент. Не всі вони знай...
