- Що нагадує тобі про літо? - раптом запитав Техьон, валяючись у траві і дивлячись на хмари, що пливли повз по небу.
- Хм... - замислився Бомгю, що лежав поруч, затиснувши між зубами травинку. - Ну... Мабуть... Малина? - він нервово хихикнув. - Люблю малину. Особливо жовту. Вона найсмачніша. Люблю розминати її з цукром та їсти. Це дуже смачно. А в тебе що асоціюється з літом?
- Кульбаби. - не замислюючись, відповів Кан. - У дитинстві мама плела з цих жовтих квіточок вінки. У мене навіть є фотографія, де я сиджу в траві з цим яскраво-жовтим строкатим віночком на голові. Мені тоді було років... Три, мабуть.
- Як мило. - хихикнув Гю. – Я уявив цю картину. Миленький Техьоні сидить на галявині. Ти повинен показати мені те фото. Ти, напевно, там наймиліша дитина у світі.
Техьон зніяковіло посміхнувся, відчувши, як почервоніли його щічки. Бомгю посміхнувся, ліг на бік, підперши голову рукою і глянув просто в обличчя молодшого. Той глянув на нього у відповідь сяючими очима, в яких відбивалися хмари. Вони могли так довго дивитися один на одного і не відривати погляду. А в голові крутилося одне питання. Чому, тримаючись дружби стільки років, вони усвідомили свої почуття тільки зараз?
Гю нахилився і їхні губи зустрілися у ніжному поцілунку. Він ласкаво погладив живіт молодшого, що виглядав з-під сорочки, що задерлася, а Техьон обійняв його за шию, відповідаючи на поцілунок. Теплий легкий вітерець довкола грав на траві та кронах дерев відому тільки йому мелодію. А два хлопці цілувалися, лежачи на зеленому килимі біля практично порожнього дитячого майданчика.
Коли поцілунок був перерваний, вони посміхнулися, потершись кінчиками носів. Вони обоє виглядали надто щасливими, щоб думати про щось інше, крім сяючих очей навпроти. Бомгю поцілував його в щоку, в кінчик носа і в лоб, викликавши в Те блаженну посмішку. Здавалося, що їх одне для одного було мало.
- А ще літо асоціюється у мене з тобою... - пошепки озвався Кан. - Коли ми були просто друзями, саме ти фарбував мої будні в яскраві кольори. А тепер прикрашаєш їх, будучи моїм хлопцем. Так навіть краще...
Гю посміхнувся, переплітаючи пальці їхніх рук разом. Вони підійшли ідеально, ніби пазли. Тепер вони обоє помічали таке. Ідеальне поєднання рук, тіл під час обіймів, губ під час поцілунків... Чхве хмикнув.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Дім на самоті
FanfictionДоля зводить разом в одному багатоквартирному будинку тринадцять осіб. Хтось із них іноземець, хтось корінний кореєць; хтось у стосунках між собою, а хтось знайомиться лише під час переїзду; хтось уже працює, а хтось ще студент. Не всі вони знай...
