З характерним стукотом кераміки об бетон Джисон обережно поставив тарілку з їжею на сходи, присівши поряд. Голодні коти одразу ж накинулися на м'ясо, змушуючи хлопця мимоволі розтягнути губи в сумній посмішці. Сон протягнув руку до хвостатих і погладив першого, хто попався під руку. М'яка шерсть пестила шкіру рук, а її власники мурчали у відповідь, створюючи приємну вібрацію. Джи ледве чутно зітхнув.
Чому він постійно годував котів Мінхо? До певного моменту і сам не знав відповіді це питання. Ну годував та й годував. Ось тільки це не його коти. Дивно, правда? Але після того несподіваного зізнання старшого все життя Джисона перекинулося з ніг на голову. Це як на людину, яка тривалий час лежить у теплій воді, несподівано вилити крижану. Він довго обмірковував почуте. Довго прислухався до себе і знайшов відповідь на запитання.
Мінхо любив своїх котиків, а отже, щоб бути ближчими до нього, треба бути ближчими до них. Спочатку Хан не любив їх і сердився з приводу і без, тому що, як би дивно не звучало, ревнував Мінхо до них. Лі завжди був з ними ніжним, завжди обіймав їх лагідно. А Джисону так хотілося бути на їхньому місці... Бути коханим... На підсвідомому рівні він намагався бути ближчим до старшого. А тепер, коли той почав рухатися йому назустріч, він просто здав назад? Мабуть, він дурень?
Джисон навіть сам собі здавався скринькою з сюрпризом. Іноді не міг передбачити власні дії. І це все ускладнювало. Одного разу йому просто захотілося і все. Захотілося погодувати котів - пішов погодував. І так кілька разів.
А з Мінхо... Він міг просто сказати йому, що повинен подумати. Але він цього не зробив. Він буквально відфутболив бідного хлопця, який тепер ходив чорніший за хмару. Просто захотілося в той момент його відштовхнути. Чи не хотілося? Адже Джи він справді подобався... Як так вийшло?
- Дурний я, правда, Дорі? - сумно посміхнувся він, погладжуючи сірого кота. - Чому я завжди так роблю? Одні проблеми створюю...
Кіт лише муркнув і вмостився на колінах юнака, знову залишаючи своїх братиків доїдати все самим. Джисон хмикнув. І знову запустив пальці в м'яку шерсть хвостатого, змушуючи його блаженно заплющити очі.
- Звісно. Ти не знаеш. Навіть я не знаю. - провадив далі Джи. - Але знаєш... Я думаю... Думаю, я просто боюся бути у стосунках. Боюся зробити щось не так. Боюся розчарувати. Тому що я дійсно справжнє розчарування. Ну... Мені так здається... Соромно зізнатися, але в мене ніколи не було стосунків.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Дім на самоті
FanfictionДоля зводить разом в одному багатоквартирному будинку тринадцять осіб. Хтось із них іноземець, хтось корінний кореєць; хтось у стосунках між собою, а хтось знайомиться лише під час переїзду; хтось уже працює, а хтось ще студент. Не всі вони знай...
