Дім на самоті

Щоденник

Чонін втупився у дзеркало, нервово зітхаючи і намагаючись внутрішньо не померти. Він усі вихідні намагався змусити себе підійти до старшого сусіда, що жив навпроти, і поговорити, сказати про свої почуття, які вже тривалий час спалювали його серце зсередини.

Але щоразу Ян сам для себе вигадував відмазки. Він не помив голову, не придумав що сказати, у нього рибка захворіла, нога засвербіла. Загалом поговорити за всі вихідні з Чаном він так і не наважився.

Бомгю, дізнавшись про це все, злегка засміявся, але з важким зітханням Всесвітньої печалі все ж таки погодився протягнути цього дурня до свого університету. На запитання: "А як же його власне навчання?", Ін відповів, що він настільки хороший студент, що за один прогул йому нічого не зроблять.

А тепер Ян дивився на своє відображення і гарячково обмірковував дві речі: що він зробить, коли опиниться там і чи нормальний у нього зовнішній вигляд. До речі, про зовнішній вигляд. Ранок зустрів жителів Сеула раптовим холодним вітром, тому Іну довелося трохи змінити імідж.

Він одягнув легкий білий гольф з високим коміром, поверх нього темно-бежеву сорочку, верхні гудзики якої він залишив розстебнутими, а на низ чорні штани. Своє чорне волосся він спробував гарно завити, щоб повторити зачіску Чана, яку він часто носив, і надів кольорові лінзи, щоб його темні очі здавалися світлішими і виразнішими.

Нарешті кивнувши своєму відображенню, він вибіг із квартири, рвонувши на вулицю, де вже чекав на нього Бомгю. Той глянув на нього з незадоволеним обличчям, схрестивши руки на грудях.

- Довго мені на тебе чекати довелося. Навіть Синмін уже пішов в універ і Техьон на свої курси звалив, один я стою тут. Це тобі чи мені треба? - буркнув Гю.

- Мені, мені. Вибач. Мені просто потрібно було привести себе до ладу. - виправдовувався Ін. - До речі, як я виглядаю?

- Красень. Лі Чон Сок нервово курить осторонь. - відповів Чхве, особливо не придивляючись до його образу. - Ходімо вже.

- Добре. А... Як ти мене проведеш усередину? - поцікавився Чонін.

- Як-як? Через чорний вхід. - як ні в чому не бувало відповів Бомгю. - У мене є копія ключів від нього.

Дорогою Чонін розпитував Гю про різні деталі їх невеликої "операції". Спочатку Гю був похмурим через довге очікування, але вже за кілька секунд він торохтів, як із кулемету, обговорюючи з Іном план дій. Сам по собі Бомгю був авантюрною людиною, тому вмовити його на це все було не так уже й складно.