Книгарня Аделін

Частина 4. Лука

Цієї ночі я майже не спала. Думала про події цього вечора. Думала про Луку. Здається, він був роздратований, коли я запросила його зайти до мене. І чому я взагалі вирішила, що це гарна ідея? І цей поцілунок, наче молодшу сестру перед сном. Мабуть, він зробив це автоматично, бо в нього ж і справді є сестра, а я надаю цьому якесь особливе значення.

Мені все ж вдалося заснути, та кіт вирішив, що з мене досить, бо йому хочеться їсти. Звичні ранкові справи, нічого нового, за винятком моїх думок. Здається, в моєму житті настав час, коли все змінюється.

Сьогодні вирішила спершу зайти до кав'ярні. О, це зміна Луки.

— Латте? — запитав хлопець, навіть не глянувши на мене. Я відмовилась, замовивши американо з молоком без цукру. — Певно, була важка ніч. Ніхто так різко не змінює свої смаки. — він взявся готувати каву, а я пильно стежила за його руками. Розбиті кісточки, на яких застигла кров.
— Якщо я запитаю, ти відповіси? — він лише усміхнувся. — Певно, це означає ні.
— Що Ви робили з тим чоловіком так пізно в парку?
— А ти повернувся до нього? Бо вчора такого не було, - я вказала на його руки.
— Отже, відповіді не буде. Кришка потрібна?
Я забрала каву і пішла до книгарні. Залишивши речі та нагодувавши Тома, вирішила покурити. Як тільки вийшла на вулицю, зустріла щасливу Марину, що вийшла з кав'ярні.
— Адо! — вона ледь не пищала від радості. — Я така щаслива, ти не уявляєш! Лука вчора провів мене додому, коли я закрила книгарню. Він був таким милим, що я готова вийти за нього прямо зараз. Але він, схоже, зачепився з кимось учора, коли повертався додому. Бачила його кісточки? О, доречі, як твоя вечеря? Як все пройшло?
— Очевидно, гірше ніж в тебе. Цей Платон такий мерзенний тип. Він навіть голову не помив.
— Точно мерзенний. — Вона погодилась і засміялась. Ходімо всередину, Лука обіцяв зайти сьогодні.
— То він тебе проводжав як? Як дівчину, що йому подобається, чи як сестру? — запитала я, займаючи місце в кріслі.
— Не знаю, — вона задумалась, певно, згадуючи свій вечір, — сподіваюсь, як дівчину, що йому подобається.

Якщо це так, то зі мною це було, як з сестрою. Отже, можна розслабитись та не фантазувати. Хоча це було схоже на початок роману, які я люблю читати. Мабуть, пора перейти на інший жанр, бо вже надумую собі лишнє. Поки я літала у своїх думках, Марина вешталась серед полиць, обираючи собі книгу на сьогодні. Дзвоник розрізав важку тишу, що царювала у книгарні.
— Пані Майя, вітаю! — Марина відразу вискочила до клієнтки, щоб мати змогу обслужити її та пройти свій випробувальний термін. — Як Ваші справи? Що бажаєте сьогодні?
— Мариночко, ти вже тут працюєш? Яка спритна. Знайди щось для мого онука, йому подобається наукова фантастика.
— Буде зроблено, пані, — вона миттю зникла серед полиць.
— Я у захваті від книги, що ти мені дала, Адо. Думаю, подарую її своїй подрузі, в неї скоро день народження. — я посміхнулась і кивнула. — Чому ти така сумна? В тебе щось сталось?
— Пробачте, все чудово. Я просто задумалась.
— Я точно знаю цей погляд. Тебе щось тривожить.
— Ось, — до нас повернулась подруга з книгою, і пані Майя перекинула свою увагу на неї.— Думаю, ця підійде.
Щойно жінка пішла, Марина сіла на ручку крісла поряд зі мною. В її очах стрибали іскри, схоже, в неї з'явилась якась ідея.
— Ти ж в курсі, що скоро Гелловін? Ми мусимо прикрасити книгарню. А ще краще влаштувати вечірку. — вона заплескала руками, перебуваючи у захваті від своїх думок.
— Думаєш, це гарна ідея? Вечірка в книгарні? Можливо, зробити щось менш ексцентричне? Акцію, можливо? Купуй одну, отримуй другу в подарунок? Або щось типу цього. Але вечірка це занадто.
— Гаразд, можливо ти маєш рацію, але прикрасити ми повинні. Згода? — я кивнула. — Чудово, тоді я побігла по магазинам, пошукаю всякі приколяси. Не сумуй! — повітряний поцілунок і закриті двері. Все, аби не працювати. Так, потрібно робити акції, бо є такі книги, які коштують ледь не усі гроші світу, а люди про них питають. Я стараюсь втримувати ціни, але коли постачальник їх підвищує, доводиться робити те саме, щоб не працювати у збиток.
Проходячи між стелажами, я думала, які саме книги хочуть купити люди, але не можуть.
— Що Вам подобається? — неочікувано позаду хтось заговорив, і я аж підскочила. — Я Вас налякав, пробачте.
— Нічого, я задумалась, і не чула, коли ти зайшов. Може, перестанеш звертатись до мене на Ви? Це дратує. Особливо після вчорашніх подій. — я поставила Бегбедера на місце і продовжила роботу. — Чула, ти провів Марину учора.
— Це має якесь значення?
— То вона тобі подобається? Чи це була турбота старшого брата? — я зупинилась, щоб подивитись на нього.
— Вона хороша дівчина, — він кивнув і відвернувся від мене, спрямувавши свій погляд на полицю з романами. — Який твій улюблений?
— Якщо ти не зацікавлений, то не дури їй голову. Ти їй подобаєшся. — ніякої відповіді. — Лука! Я хочу почути відповідь.
— Ти ж мені не відповідаєш.
— Так само як і ти! — хлопець підійшов до мене, і я опинилась затиснутою між ним та полицею. Він дивився на мене так уважно, а потім дістав книгу, яка була за моєю спиною.
— Знайшов. Я візьму цю. Схоже, хтось читав її. «Кохання живе три роки». Ти віриш у це?
— Я ще ніколи не кохала, щоб підтвердити або спростувати цей вислів. Можливо, в тебе є такий досвід?
— Моє кохання, схоже, не взаємне, — він посміхнувся, але відходити не збирався, — тому теж не можу щось сказати. Можливо, через три роки я дам тобі відповідь. Або ти сама дізнаєшся. — здається, він ще наблизився, бо я відчувала його подих на своїх щоках. — Мені сподобались твої обійми, Адо, — Лука прошепотів ці слова, торкаючись губами до мого вуха. Я зараз втрачу свідомість від того, наскільки близько він стояв. — Я повернувся вчора, він сидів на лавці, говорив з кимось по телефону. Розповідав про тебе усіляку гидоту. Тому я не втримався, і не шкодую про це. Але скажи мені, чому ти була там з ним?
— Мама запросила його на вечерю, хотіла нас познайомити, бо на її думку ми були б хорошою парою. Мені набридла їх компанія, тому я вирішила повернутись додому, а Платон захотів мене провести, хоча я відмовилась. — я говорила швидко, бо не хотілось згадувати про це. — А в парку я була, бо хотіла перепочити через ті кляті підбори, і він вирішив, що це зручний момент, адже нікого не було поряд, і цнотлива дівчина це ж такий трофей. — хотілось задихнутись від власних слів, плакати поки сльози не закінчаться, кричати та бити кулаками стіни, бо це так принизливо. І я не втрималась, сльози зрадницьки покотились по моїм щокам. Лука одразу ж мене обійняв, щойно зрозумів що відбувається. Так пройшло декілька хвилин, поки дзвоник не сповістив про гостя.
— Адо, я стільки всього купила. Навіть для Томчика є подарунок.
— Заспокойся, — він витер мої сльози великими пальцями, охопивши щоки долонями. — Все вже позаду, — знову цей поцілунок в лоб. — Марина прийшла, виходь до неї.
— Адо?
— Так, Маринчик, я тут. — я вийшла до неї і побачила кота у костюмі та з ріжками на голові. — Який красень, — це змусило мене посміхнутись. — Доречі, до нас зайшов Лука. Нарешті обрав собі книгу. Але йому вже час йти, бо перерва скінчилась. — Він вийшов з книгарні, а подруга немов з розуму зійшла, почала пищати й стрибати.
— Про що ви говорили? Він казав щось про мене? Ну ж бо, розкажи мені все.
— Я запитала про тебе, так. Але його відповідь тобі не сподобається. Він сказав, що ти хороша дівчина, але кохає він іншу. Пробач.