Книгарня Аделін

Глава 9. Метелики

Я не була впевнена, щодо своїх почуттів до Луки до того моменту, поки від вчора не запитав про це. Звісно в нього були усі шанси, що він мені подобається, але я не знала чи готова я до стосунків. Тобто я ніколи не думала про те, щоб знайти хлопця, закохатися в нього та посвятити йому все своє життя. Думала, що проведу відведений мені час у самотності та не бачила в цьому проблеми. Звісно, я читала про кохання та хотіла відчути все те, про що писали в книгах, але й гадки не мала, що бажання може втілитися в життя.

Сьогодні мені не спалося зовсім, думала про Луку, тому вирішила прийти в книгарню раніше, а отже в кав'ярні ще нікого не було. Тому я взяла одну з книг та сіла в крісло, куди до мене прийшов Томчик. "Усе, що з нами навіки" видалася мені найдоречнішою наразі, хоча в мене було весілля, з якого я втекла, не мала я й сестри-близнючки, яка скинула б на мене свою дочку, але я мала хлопця, який, здається, не мав нічого спільного з романтикою, мав запальний характер, а також невеличкі проблеми з агресією. Я розуміла, що мені доведеться звикати до його бажання надерти зад усім, хто хоча б дозволить собі зайвий погляд на мене, це трохи лякало, бо я навіть не могла уявити у що це може перерости у майбутньому. Але можливо, що він навпаки заспокоїться, хоча синдром старшого брата перебороти важко.

Через свої думки, я загубила рядок, на якому зупинилася, але я не стала його шукати, адже до книгарні хто зайшов. Час пролетів непомітно. Я піднялася з крісла, щоб привітати відвідувача, та піднявши голову, побачила Луку, який тримав величезний букет тюльпанів. Мимовільно я закрила рот руками, а посмішка сама з'явилася на мої вустах.

- Лука, ти чарівник? Де ти їх дістав?

- Немає нічого неможливого для чоловіка, який хоче зробити приємно коханій дівчині, - визнаю, я сильно помилилася, казавши, що в нього немає нічого спільного з романтикою.

- Така краса, дякую, - аромат квітів захопив мене в полон, а посмішка не збиралася покидати моє обличчя. Хотілося обійняти Луку та розцілувати, але щось мене зупинило від цих дій.

- Піду зроблю каву. Виходь через п'ять хвилин, - він легенько торкнувся мого носа пальцем, знаєте, як іноді роблять дітям, та пішов у кав'ярню. Моє серце на мить ніби перестало битись.

- Так, Адо. Візьми себе в руки, - я відмахнулася від цього почуття та поспішила знайти те, куди могла поставити букет. - Точно чарівник, - повторила я, милуючись букетом різнобарвних тюльпанів. В якийсь момент я вирішила сфотографувати цю красу та надіслати Марині. А вона у відповідь відправила мені своє фото у вечірній чорній сукні з букетом ніжно рожевих троянд. Цікаво.