Книгарня Аделін

12. Кохана

- Хочу килим, - сказала я, стоячи перед дверима книгарні та не в силах відчинити двері. Марк подбав про все, навіть про заміну замка. Хоча я вчора й провела чудовий день, забувши про випадок в магазині, сьогодні ці почуття та спогади повернулись. В душі я розуміла, що все в нормі та я можу не боятись, але не могла стримати свій страх. - Я не можу.
- Давай я, - Лука забрав ключ та відчинив двері, запрошуючи мене зайти всередину, але я відчувала як тремтить усе моє тіло. - Адо, рано чи пізно тобі доведеться сюди зайти. Ти ж це знаєш. І так само знаєш, що люди чекають на тебе, тому візьми себе в руки. Ти зможеш, я в тебе вірю.
Я зазирнула в приміщення, щоб впевнитись, що там нікого не має. Лука відчинив жалюзі, запускаючи світло в книгарню, взяв мене за руку та завів всередину. Я розуміла, що все виглядало так, як раніше, але мені хотілось втекти звідси.
- Ох і погодка, - Марина забігла до книгарні, - здається, буде сніг, - вона була веселою, як завжди, і я заздрила їй зараз. - Так швидко летить час. Не встигнеш озирнутися, а вже Новий рік на носі. Як будете святкувати? Давайте влаштуємо вечірку? О, і я думаю, що ми маємо подумати над розпродажем, або що. Адже всі люблять новорічні розпродажі, так?
- Звідки в тобі стільки енергії? - запитав Лука, сідаючи в крісло. - Іноді це втомлює, - Марина скривилась та пішла до комірчини.
- Як Томчик?
- О, з ним все гаразд, - запевнив її хлопець, - Аня хоче його залишити. Вона завжди хотіла мати кота, але в мами була алергія.
- Лука, - до нас зазирнув Марк, - а ти не маєш бажання трохи попрацювати?
- Якщо чесно, ні.
- Це запитання не потребувало відповіді. Йди працюй, а не булки жмеш на кріслі, - Марк завжди був більше другом, ніж босом, тому його любили всю працівники та клієнти. Лука лиш тяжко та розчаровано зітхнув.
- Гаразд, вже йду, - він підійшов до мене та швиденько поцілував, - розслабся. Ти впораєшся. Я поряд, якщо знадоблюсь. - поцілував мене у маківку та пішов до кав’ярні, а в кріслі вже сидів Марк.
- Зізнайся, що просто хотів вигнати його зі свого улюбленого місця, - я вирішила, що не можу стояти посеред магазину весь день, тому підійшла до стійки та увімкнула робочий планшет.
- Можливо. А взагалі, мені телефонували з поліції вчора ввечері, оскільки ви залишили мене розбиратися з усім самого.
- Мені шкода, Марк, правда.
- Перестань, все ок. Так от, вони хочуть зустрітися з тобою, я просив не дзвонити тобі. Здається, вони знають хто вдерся до книгарні. І той тип, якого ти знайшла тут, зараз в лікарні. З ним все буде в порядку, окрім покарання за проникнення та спробу пограбування. І виявляється, це, ти не повіриш, брат Олесі. Я сам не можу повірити в це.
- Артем? - почувши це, я завмерла від шоку. - Бідна Леся, не уявляю, як вона перенесла таку новину. Я не думала, що він здатен на подібне.
- Це ще не все. Вони підозрюють якогось Платона, сказали, що ти знаєш хто це.
- Як це? - я не втрималась на ногах і сіла на стілець. - Його ж заарештували. Як це можливо?
- Цього я не знаю, Адо.
До крамниці увійшла жінка, і я мусила натягти посмішку на обличчя, як складно б це не було.
— Як Ваші справи, пані Софія? Коли чекати Вашу книгу в нашій крамниці? - через декілька хвилин після того, як вона самостійно обрала книги та засипала мене питаннями чому вчора книгарня була зачинена,  я вирішила змінити тему розмови.
— Коли ти вийдеш заміж., - на її слова Марк з Мариною голосно окнули, а я кинула на них суворий погляд.
— Ви що, знайомі з моєю мамою? — я засміялась. — Але справді, як там з книгою?
— Ой, не питай. Сказали, що у них велика черга, і зможуть надрукувати аж через півроку.
— Дивно. Зазвичай у малих видавництв не буває таких великих черг.
— Зараз з'явилось багато нових писак, не встигли ще два слова до купи толком зліпити, а вже біжать видаватись. - жінка справді була обурена, але стримала себе від подальшого лаяння та глибоко вдихнула.
— Зрозуміло. Я буду на днях спілкуватись з одним із видавництв, можу замовити за вас слово, якщо бажаєте. — я склала книги, які вона обрала, в паперовий пакет.
— Буду дуже вдячна, люба.
— Кохана, я приніс тобі каву, — Лука приніс мені свою чашку з кавою, а в мене по тілу розлилось тепло від того, як він мене назвав. — Пані Софія, якщо бажаєте кави, зачекайте на мене всередині, будь ласка.
— Юначе, а Ви змінилися. З'явились манери чи що?
— Стараюсь тримати обличчя своєї коханої. — він підійшов до мене і обійняв за плечі.
— Годі, — я взяла його за руку, щоб заспокоїти, бо мені було не зручно.
— Я точно напишу про тебе, мила, — попрощалась і пішла.
- А писати вже є про що, - прокоментувала я та зробила ковток кави.
— Напише книгу про тебе? — Лука здивувався.
— Так, вона обіцяє це відколи ходить сюди. Тому не звертай уваги, - я махнула рукою та піднялася з місця, щоб вийти та покурити. - Марк тобі розповів? - закуривши, запитала я у хлопця. - Про те, хто вдерся до книгарні.
- Так, він дзвонив мені вчора. Я не хотів тебе засмучувати. Ти була такою веселою та щасливою, мені не хотілось руйнувати це.
- Я хочу з’їздити в лікарню до Артема. Хочу впевнитись, що з ним все добре. Не можу працювати, коли перед очима постійно бачу тіло на підлозі книгарні та свою закривавлені руки. Я маю його побачити, тоді мені стане краще. Я знаю, що ти проти, але, будь ласка.
- Гаразд, я попрошу Марка замінити мене.
- Ні, я маю зробити це сама, - мені здалося це правильним, і я хотіла деякий час побути на самоті, щоб обдумати все, що відбувається.