Книгарня Аделін

11. Бажання

- Ти впевнена, що в нормі? - запитав Лука, коли провів мене до дому о четвертій ранку.
- Так, - впевнено відповіла я, ховаючи тремтячі руки, - ні, насправді, не в нормі, - я вирішила зізнатися, бо розуміла, що зараз бути сильною в мене не вийде. Мені хотілось плакати, ридати, кричати, бити кулаками стіни, аби забути те, що сталося.
- Можливо, залишишся в мене?
- Я не покину Томчика, він дуже наляканий, - я вказала на кота, що сидів у переносній клітці, яку тримав Лука.
- Заберемо обох, це не проблема. Аня давно хотіла кота, тому вона не буде проти. Давай, бери Марса і поїхали додому.
Я слухняно зібрала все необхідне для улюбленців і через декілька хвилин ми сиділи в машину, яку вів хлопець, переконавши мене, що в моєму стані мені краще не сідати за кермо. І я з ним погодилась, адже не була впевнена, що впораюсь з кермуванням. Дуже скоро ми зайшли до його квартири, коти одразу пішли оглядати новий дім і з’явилися лише тоді, коли їх покликали їсти. Цим займався Лука, поки я сиділа у ванній кімнаті розуміючи, що не взяла одяг для себе.
- Лука? - щойно я покликала хлопця, трохи відчинивши двері, у цій щілині з’явилась рука, яка тримала обережно складений одяг. - Дякую, - з посмішкою та здивуванням подякувала я та поспішили перевдягтись.
- Я знав, що ти подумала тільки про котів, - пояснив хлопець, який сидів на кухні та гладив обох котів одразу. - Ходімо, - він взяв Марса на руки, який до того сидів у нього на колінах, та пішов до кімнати. Том побіг слідом, але перед дверима змінив курс до іншої кімнати. - Ляжеш тут, а я буду у вітальні. Раптом що, клич. На добраніч, - Лука залишив кота та вийшов.  Я вимкнула світло та лягла на ліжко, Марс одразу впав поруч та тяжко зітхнув. Щойно закрила очі, одразу заснула, але спати мені довелося не довго. Я прокинулась від жаху, який чекав мене у сні: закривавлені стіни, підлога, власні руки та пронизливий крик болі, по моїм щокам стікали сльози.
- Адо, Адо, прокинься, - розплющивши очі я побачила Луку та зрозуміла, що плакала насправді, - ти як? Я почув, як ти кричала, - він витер мої сльози зі щік своїми долонями, а я заплющила очі від його теплих та ніжних дотиків.
- Залишся, будь ласка, - тихо попросила я, сподіваючись, що він почув.
- Адо, - він хотів заперечити, але я перебила.
- Мені страшно, я прошу тебе, будь ласка.
- Гаразд, - він ліг та розвів руки, щоб я могла підсунутись ближче, та обійняв мене. І я заснула одразу, щойно відчула його теплі сильні руки навколо себе, які, я знала, захистять мене у будь якому випадку.
Коли я прокинулась, Луки поряд вже не було. Сонячні промені потрапляли до кімнати через маленькі щілинки між шторами. Марса та Томчика не було поряд також. Я потяглась та взяла телефон, щоб подивитись котра година. Дев’ята ранку. Так пізно  ще не прокидалась.
Підвівшись з ліжка, я привела волосся в порядок та пішла на кухню, де хазяйнував Лука.
- Доброго ранку, що ти готуєш? - я підійшла до нього та поглянула на стіл.
- Млинці, якщо є бажання, можеш допомогти, щоб було швидше, - він метушився по кухні, щось шукаючи. - Мама готувала їх для Ані кожного ранку.
- Ваша мама героїня. Я не наважилась би на таке, як би сильно не любила свої дітей, - зізналась я замішуючи тісто. - Готово, - я заскочила на стіл поряд з плитою та спостерігала за тим, як готує Лука. Він налив тісто на сковорідку, забрав краплю з миски пальцем та злизав її, після чого підійшов до мене. Він був так близько, що я перестала дихати.
- Ти забула цукор, - повідомив хлопець та відчинив шафу за моєю спиною. Ха, розмріялась.
- Так, цукор, - розчаровано повторила я та опустила погляд на свої ноги. Через пару секунд я побачила ноги Луки перед собою та підняла голову. Він поклав руку на моє оголене стегно, а по тілу ніби током вдарило, шкіра одразу покрилась сиротами. Лука відчинив шухляду в столі та дістав лопатку, все ще тримаючи свою руку на місці. Не було схоже, що він збирається її забирати та відходити від мене.
- Лука, здається вже підгорає, - повідомила я, відчувши характерний запах. Він забрав руку та повернувся до плити.
- Які плани на день?
- Ох, якщо чесно, я навіть не хочу про це думати. Стільки потрібно зробити. Але я не можу повернутись в магазин.
- Думаю, сьогодні тобі там нічого робити. Поліція ще не завершила свою роботу. Марк нагляне, щоб все було в порядку.
- Тоді якщо я не йду на роботу, і ти теж, могли б ми сходити на побачення удвох? - я закусила губу, нервуючи.
- Ти запрошуєш мене на побачення? - він підійшов з задоволеною посмішкою та поставив руки по бокам від мене. Його обличчя знову було нестерпно близько і я хотіла, щоб на цей раз нічого нам не завадило, але життя вирішило інакше.
- Доброго ранку, - до кухні увійшла Аня і Лука швидко повернувся до приготування млинців. - Ой, я здається завадила чомусь цікавому, - вона посміхнулась та дістала пачечку корма для котів, які прибігли слідом за нею. - Наступного разу можете так один від одного не шарахатись, я просто зроблю вигляд, що мене тут немає. - Аня задоволено посміхалась, підморгнула мені та вийшла з кухні, а я відчувала як палають мої щоки.
- Зробити тобі кави? - запитав Лука вимкнувши плиту. Я кивнула та натисла на кнопку чайника до того, як він знову наблизиться до мене. Наш поцілунок вже втретє переривають і мене це бісить. Знаєте, жінки кажуть в такі моменти, що це знак долі, отже цього не має статись. Так от, до біса таку долю.
Після перекуру з кавою мені видали старі Аніни джинси, які називались “ти їси взагалі?” та худі Луки, бо дівчина своє пожаліла дати в оренду. Тому я виглядала як солодка вата, бо паличка тоненька, а верх величезний. Лука чекав на мене в кімнаті, де я й перевдягалась, взагалі-то.
- Мені подобається мій одяг на тобі, - прокоментував хлопець, коли я покрутилась перед ним в його худі.
- Лише одяг? - я скривилась, показуючи, що це було образливо.
- Мені подобаєшся ти, а одяг це просто гарне доповнення. Хоча, зізнаюсь, лише у моїй футболці ти мені подобаєшся значно більше, - він взяв мене за руки та підтягнув до себе, а я сіла йому на коліна та поклала руки на його шию.
- А мені подобається наш поцілунок, - я промовила цю слова йому в губи.
- Той, який ти мені винна?
- Так, і якщо зараз хтось нам завадить, я обіцяю, йому буде непереливки, - пригрозивши в повітря, я торкнулася його губ своїми і відчула як по тілу розтікається жар, серце закалатало, повітря вибило з легень, а в животі щось стислось. Поцілунок був легким, ніжним та повільним, але не довго. Дуже швидко він став глибшим та пристрасним. Руки Луки вже знайшли своє місце на моїй спині під кофтою, а я стискала його волосся однією рукою, а іншою повільно вела від шиї до низу футболки. Щойно я поклала руку на його шкіру, він перекинув мене на спину та навис наді мною, продовжуючи цілувати шию. Його руки вже лягли на мої стегна та плавно спускались до попи. Але в якийсь момент він зупинився.
- Щось не так? - спантеличена запитала я, намагаючись зрозуміти, що сталось.
- Пробач, - він поглянув мені в очі, і я хотіла знову його поцілувати, але стрималась. В його потемнівших сапфірових очах було видно бажання, але й страх одночасно.
- За що?
- Я так давно чекав на цей момент, але мені так важко себе стримати, - він сів на край ліжка.
- То не стримуйся, в чому проблема?
- Ні, все має бути не так. Це має бути особливо. Бо ти особлива для мене, Адо.
- Лука, - я посміхнулась та сіла поряд з ним, - не думай про це. Для мене особливе усе, що ти робиш. Все має йти так, як має бути, тому не треба вигадувати щось неймовірне, коли воно таким є саме по собі. Просто будь собою, піддайся своїм бажанням, коли тобі цього хочеться.  Мені не потрібні дорогі ресторани, великі букети чи біла шовкова білизна на ліжку. Усе, чого я хочу, і все, що мені треба, це ти. І цього достатньо.